Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Я дивлячись на її серйозне обличчя розсміялася. Напруга одразу пішла. Подруга мене обійняла.

— То зараз додому веземо нашу дівчинку? — запитала Настя.

Анутан усміхнувся.

— Настусю, сьогодні взагалі-то вихідний, на роботу завтра.

— Значить сьогодні ми з Ізою сходимо по магазинах. А то хтось зараз засумує. І ти чому без речей їдеш.

Я тихо вилаялася. Мої речі залишилися в Альфреда в сумці. І здається він навіть мій рюкзак прихопив. Я розсміялася, прикривши обличчя руками.

— Відставити істерику — почула батька Насті, — що вже сталося?

Нейтан повернувся й уважно дивився на мене.

— Я тільки зрозуміла, що Альфред за звичкою сумку з рюкзаком із собою взяв. У нас речі в основному в його сумці. У рюкзаку різний дріб'язок на кшталт планшета, картки і блокнота.

— Заодно перевіримо твого хлопця, — сказав Нейтан.

— На що його перевіряти?

— На чесність, — посміхнувся Нейтан, а я здивовано подивилася на подругу: її батько посміхається, це буває вкрай рідко і так дивно зараз це спостерігати.

— На скільки я знаю, грошей у тебе там зовсім мало.

— Так, я не зрозуміла, ви Альфреду не довіряєте? Він мені взагалі життя врятував!

— Його все одно потрібно перевірити, — став знову серйозним Нейтан, — може, це він раніше не знав, що ти багата, а зараз, знаючи про твої статки, — він не закінчив свою думку. — Загалом деяких людей гроші псують. Ти ж не хочеш, щоб було так само як із твоїм минулим хлопцем. Спочатку такий лапочка був.

— Він не такий, — сказала я ображено.

— Нейтане, не нападай на Ізабеллу, — втомлено зітхнувши сказав Антуан, — ти її зараз до сліз доведеш. Ти ж бачиш, вона закохалася.

Як додому доїхали я навіть не помітила. Вийшли в підземному гаражі. Побачивши свій улюблений байк застигла в подиві.

— Ви його привезли, — сказала я здивовано.

— Я наполіг, — сказав Нейтан, — брат пропонував тут тобі новий купити. Але ж цей тобі батько подарував.

Я обняла його і злегка повисла на шиї, зависокий він для мене.

— Дякую. А права мої захопили?

— Звичайно! — сказав Нейтан. — Мені тут уже розповіли, що хтось без документів катався.

Я тільки посміхнулася. Байк знову підняв мені настрій. А то в машині я сиділа засмучена через те, що Альфреда поруч немає і не зрозуміло коли побачу. А ще це підозрілість Нейтана до нього. Але він же не такий...

Ліфтом ми піднімалися довго.

— Ви що на даху квартиру купили?

— Майже, останній поверх. Зате весь наш, — сказав Антуан — починаю говорити віршами. За те в нас чудовий вид і вихід на дах, дівчаткам подобається сад, який там розбили. І ми там зробили спортивний куточок із біговими доріжками та велотренажером. На свіжому чистому повітрі бігається добре.

— Єгор не вивалиться?

— Ні, там високі скляні перила.

Вийшли в маленькому коридорі і всього одні двері навпроти ліфта.

— Приїхали, — сказав Нейтан.

Квартира справді була величезна. Простора кімната і з неї без коридорів вели інші двері в особисті кімнати та ванні. Так само кабінет, бібліотека, маленький спортивний зал, дитяча ігрова.

— Ізо, — почав Антуан, — ми вирішили купити одну квартиру на всіх. Просто ти останній рік майже не жила в батьківській.

Я кивнула, погоджуючись з його словами. Так я відчуватиму себе частиною великої дружної родини. Хоча знову починаю відчувати тугу. Мені їх так не вистачає моїх батьків...

Підійшла до величезного панорамного вікна і стала розглядати столицю Афону з однойменною назвою. Високі скляні будівлі і дуже багато зелені між ними. Немов будинки виросли в лісі.

— Насть, а ти була в місті?

— Так. І маю намір зараз потягнути тебе по магазинах. Адже я тобі тільки ось це і купила і то знала, що ти будеш не в захваті. Але це я хоча б точно знала, що не прогадаю і на будь-який випадок.

— У мене відчуття, що будинки ростуть у лісі.

— Майже, — усміхнувся Антуан і обійняв за плечі, — на Афоні дуже люблять зелені насадження. І будинки спеціально будують максимально високими, щоб менше місця займали і люди жили з комфортом. А різні заводи в них ти не повіриш, у пустелі розташовані. А навколо пустелі густий ліс, який забезпечує очищення повітря, це при тому, що у них жорстко стежать за переробкою відходів і чистотою виробництва.

— А як щодо фауни, зокрема небезпечної?

— Є, в дикому незайманому лісі. У місті немає. А щоб хижаки не прийшли, стоять спеціальні відлякувачі і лісничі стежать. Після Фети, Афон мені зеленим раєм здається. Я через це і вибрав 300 поверх.

— А на даху точно нормально дихати? За ідеєю повітря розряджене.

— Так. Але там прозорий купол, що забезпечує нормальну концентрацію кисню. І дерева через це в нас і на даху ростуть. Але заради цього виду воно того варте. Настя відведи, покажи їй дах і сад. Декого потім із даху нічим не виманиш.