Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » До зустрічі з тобою 📚 - Українською

Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "До зустрічі з тобою" автора Джоджо Мойєс. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 106
Перейти на сторінку:
по його красивих вилицях. Я відчувала дрібні кристалики солі під пальцями.

— Вілле… — почала я. — Ти можеш. Ти…

— Ні, — у цьому слові прозвучала металева нотка. — Я не можу.

— Я не розумію.

— Я не хочу втягуватися в це.

— М-м… я думаю, тобі треба в це встрявати.

— Я не можу це зробити, бо я не можу… — Він ковтнув слину. — Я не можу бути чоловіком, яким я хочу бути з тобою. І це означає, що… — Він глянув просто мені в лице. — Це стає… іще одним нагадуванням того, ким я не є.

Я не відпустила його обличчя. Я схилила голову так, що доторкнулася до його голови, так, що наше дихання змішалося, і я промовила тихо, так, що тільки він міг мене чути.

— Мені байдуже, що ти… що ти, на твою гадку, можеш чи не можеш робити. Це не є добре чи погано. Щиро… Я розмовляла з іншими людьми в такому становищі, і… існують речі, які можуть бути можливими. Спосіб, щоб ми обоє були щасливі… — Я почала трохи затинатись. Я почувалася навіть трохи дивно, ведучи цю розмову. Я глянула йому в очі. — Вілле Трейнор, — мовила я ніжно. — Ось що. Я думаю, ми можемо.

— Ні, Кларк, — почав він.

— Я думаю, ми можемо робити всякі речі. Я знаю, що це не звичайна історія кохання. Я знаю, що існує безліч причин, через які мені не слід казати те, що я зараз кажу. Але я кохаю тебе. Кохаю. Я знала це, коли покинула Патрика. І я думаю, що ти мене теж трохи любиш.

Він не говорив. Його очі дивилися в мої, і в них був величезний сум. Я відгорнула волосся з його скронь, ніби таким чином могла забрати його печаль, і він схилив голову й притулився до моєї долоні. Вілл ковтнув слину.

— Я повинен тобі щось сказати.

— Я знаю, — прошепотіла я. — Я знаю все.

Вілл зупинився на півслові. Повітря навколо нас здавалося нерухомим.

— Я знаю про Швейцарію. Я знаю… чому зі мною підписали шестимісячний контракт на роботу.

Він забрав голову з моєї руки, глянув на мене, потім на небо. Його плечі опустилися.

— Я знаю це все, Вілле. Я знала це місяцями. Одначе, Вілле, будь ласка, послухай мене… — Я взяла його правицю й притулила до своїх грудей. — Я знаю, що ми це можемо зробити. Я знаю, це не те, що вибрав би ти, та я знаю, що можу зробити тебе щасливим. І все, що я можу сказати, це те, що ти перетворюєш мене… ти змінюєш мене так, що я навіть не можу собі в’явити. Ти робиш мене щасливою навіть тоді, коли нестерпний. Я краще буду з тобою — навіть з таким, на твою думку, приниженим, — ніж з кимось іншим у цілому світі.

Я відчула, як його пальці трохи стиснули мої, і це додало мені сміливості.

— Якщо ти думаєш, це надто дивно, як я працюватиму на тебе, то я звільнюся й знайду роботу деінде. Хотіла тобі сказати — я записалася на курс у коледжі. Я багато нашукала в інтернеті, поспілкувалася з іншими хворими квадриплегіками й тими, хто їх доглядає, я багато чого навчилася, дуже багато того, як виконувати цю роботу. Тому я можу це робити й просто бути з тобою. Бачиш? Я подумала про все, усе дослідила. Те, що я тепер така, — твоя провина. Ти змінив мене. — Я мало не сміялася. — Ти перетворив мене на мою сестру. Але я вмію краще одягатися.

Він заплющив очі. Я взяла його обидві руки, піднесла їх до губ і поцілувала. Я відчувала дотик його шкіри, й знала, так, як ніколи раніше не знала, що ніколи його не відпущу.

— Що скажеш? — прошепотіла я.

Я могла б дивитися в його очі вічно.

Він сидів так тихо, що на якусь мить я була не певна, що почула його правильно.

— Що?

— Ні, Кларк.

— Ні?

— Мені шкода. Цього не досить.

Я опустила його руку.

— Я не розумію.

Він трохи почекав, перш ніж відповісти, наче цього разу підбирав правильні слова.

— Цього для мене не досить. Це — мій світ — навіть з тобою. І, повір мені Кларк, моє життя змінилося на краще, відколи ти прийшла. Проте мені цього не досить. Це не те життя, якого я хочу.

Тепер прийшла моя черга відхилитися.

— Річ у тім, що я розумію, що це могло б бути гарне життя. Я розумію, що з тобою могло би бути гарне життя. Але це не моє життя. Я не такий, як ті люди, з якими ти розмовляла. Це зовсім не те життя, якого я хочу. Навіть близько. — Його голос був переривчастий, надломлений. Його вигляд налякав мене.

Я ковтнула слину, хитаючи головою.

— Ти… ти якось казав мені, що ніч у лабіринті не має обмежувати мене. Ти сказав, що я можу вибирати сама, що мене обмежує. Ну, тоді ти не маєш дозволяти цьому… цьому інвалідному візкові обмежувати тебе.

— Але він таки обмежує мене, Кларк. Ти мене не знаєш, зовсім не знаєш. Ти ніколи не бачила мене до цього. Я любив своє життя, Кларк. Справді любив його. Я любив свою роботу, подорожі, речі, які в мене були. Мені подобалось їздити на мотоциклі, стрибати з будівель. Мені подобалося громити людей в ділових угодах. Мені подобалось любитися. Багато любитися. У мене було насичене життя. — Його голос підвищився. — Я не створений, щоб існувати в цій штуковині, і саме вона тепер обмежує мене в усіх цілях і намірах. Це єдина річ, яка мене обмежує.

— Але ти навіть не даєш жодного шансу, — прошепотіла я. Мій голос застряг у мене в грудях. — Ти не даєш мені шансу.

— Не йдеться про те, щоб дати тобі шанс. Я дививсь, як протягом цих шести місяців ти ставала геть іншою людиною, яка тільки починає бачити свої можливості. Ти не в’являєш, яким щасливим це мене робило. Я не хочу, щоб ти була прив’язана до мене, до моїх лікарняних зустрічей, до обмежень мого життя. Я не хочу, щоб ти проминула всі ці речі, які хтось міг би дати тобі. І, егоїстично, я не хочу, щоб коли-небудь ти на мене дивилася й відчувала найменше розкаяння чи жаль, що…

— Я б ніколи так не подумала!

— Ти не знаєш того, Кларк. Ти уявлення не маєш, чим це закінчиться. Ти уявлення не маєш, що відчуватимеш навіть через шість місяців. І я не хочу дивитись на

1 ... 92 93 94 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі з тобою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "До зустрічі з тобою"