Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Юлія, або Запрошення до самовбивства 📚 - Українською

Читати книгу - "Юлія, або Запрошення до самовбивства"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Юлія, або Запрошення до самовбивства" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 109
Перейти на сторінку:
за твої надзвичайно розумні пропозиції, та згодом непомітно все поверталося на круги своя, вирішене й узгоджене вчора виявлялося і невирішеним, і неузгодженим, колгоспна корова повинна була знов пережовувати вчорашній силос, український Рябко знов і знов ловити свій хвіст, і вже виявилося, що запевнення українського залізничного генерала щодо «рухомого складу» не варті понюшки тютюну (який, до речі, вже замінено американським вірджинським), бо вже є рішення якихось там спільноєвропейських структур про те, щоб українських вагонів через їхній троглодитський технічний рівень не пускати на європейські колії, отже, експрес Стамбул — Київ зможе народитися тільки завдяки тому, що турецька сторона забезпечить вагони, електровози і все інше, Україна ж може дати тільки те, що вона може дати: енергію. Шульга поцікавився: звідки в (гм… гм…) турецьких друзів така впевненість щодо енергетичних можливостей України? Турецькі друзі, які представляли дві зацікавлені фірми, звалися Самім Еміроглу і Некаті Алтан, перекладачем був «наш» азербайджанець Герай Мамедов, який після горбачовських катастроф переїхав до своїх родичів у Туреччині і тепер заробляв собі на хліб, вибудовуючи словесні мости між людьми Сходу й Заходу, всі троє були молоді (може, вдвічі молодші за Шульгу), звісно ж, вусаті (в Туреччині безвусі хіба що футболісти «Галатасарая»), страшенні чепуруни і модники мало не по–жіночому, що не заважало їм бути надзвичайно поінформованими, і саме цією поінформованістю Саміма й Некаті пояснювалося, як згодом зрозумів Шульга, і те, що його запросили для переговорів про центральноєвропейський експрес; і те, що саме він, а не залізничний генерал, попри всі сподівання, став головною дійовою особою на цих переговорах і головним суб’єктом уваги турецьких друзів; і те, що переговори про фантастичний експрес, в самому задумі якого було щось так само авантюрне, як у сумнозвісному експресі Берлін–Багдад на початку двадцятого століття, непомітно пересунулися в зовсім іншу площину, в площину енергетики, Самім і Некаті недвозначно дали зрозуміти Шульзі, що залізничний генерал їх, власне, зовсім не цікавить, як не цікавить їх і Україна як велика залізнична держава, хай і з найгустішою в світі мережею залізниць, їхні ж інтереси спрямовані на енергетичний потенціал України, яка поряд з Францією є на сьогодні унікальною європейською державою, що виробляє електроенергії майже вдвічі більше, ніж потребує. І коли досі українська електроенергія йшла в Польщу, Чехословаччину, Румунію, Угорщину, Болгарію, то чому б вона не могла так само йти й до Туреччини, звісно ж, за відповідну плату у відповідних цінах, про які вони могли б домовитися, не відкладаючи в довгий ящик, надто, що містер Шульга є президентом концерну «Інтерелектро» і може вирішувати всі проблеми самостійно і незалежно.

Ці вусаті чепуруни знали все, що треба знати, тому й носилися з Шульгою, як з писаною торбою: він не захотів поселитися ні в «Хілтоні», ні в «Шератоні» на Істікляль[22] — вони зробили йому розкішний трикімнатний люкс в п’ятизірковому готелі «Етап» неподалік від історичної Галатської вежі; він досить скептично поставився до вечері в англійському ресторані «Чотири пори року» (вечеря коштувала пів річної платні турецького робітника) і до відвідин так званого російського ресторану «Рижанс» на Істікляль–Каддесі, надто ж до обіду в найдорожчому стамбульському ресторані на верхньому поверсі Галатської вежі, де гості мали змогу виходити на галереї (або, як казали у нас в давнину, на гульбище) і милуватися неповторними видами Стамбула, а Шульга дивився вниз і бачив іржаві плями на кам’яному тілі цієї проклятої споруди, іржаві плями, що значили страхітливі залізні гаки, якими колись їжачилася ця споруда і на які нанизували нещасних приречених жорстокі візантійці, а тоді ще жорстокіші турки–османи, — мабуть, і нашого пісенного Байду зачепили за ребро гаком саме на цій Галатській вежі, але Шульзі вже не судилося побачити ті варварські іржаві гаки, передбачлива стамбульська адміністрація акуратно поспилювала їх, і тепер ця історична вежа стала вежею псевдоісторичною, як стає псевдоісторичним майже все довкола нас, і тому Шульга, виявляючи типово українську делікатність, натякнув, що не дуже поривається відвідати всі ті історичні пам’ятки Стамбула, які показують тут ідіотам, звезеним автобусами й літаками з Європи й Америки; що ж до вишуканих ресторанів, то він залюбки б відвідав прості турецькі харчевні. Його не стали мордувати туристською програмою для ідіотів, та все ж показали гробницю славетної українки Роксолани, що була улюбленою жоною наймогутнішого турецького султана Сулеймана Пишного і єдина за всю османську історію удостоїлася окремої гробниці, що розмірами й пишнотою перевершує навіть султанські, показали колишній караван–сарай Валіде на Довгому ринку Узун–чарші, збудований у сімнадцятому столітті ще одною українкою, султанською матір’ю Турхан–ханум, загадковою могутньою жінкою, що походила з якогось вельможного українського роду (ім’я Турхан означає «вельможа»), зачарувала своїм розкішним тілом розпусного султана Ібрагіма, а тоді намовила євнухів убити султана і стала правителькою при своєму малолітньому синові Мураті, сприяла по змозі нашому великому гетьману Богданові Хмельницькому. Від Роксолани лишилися гробниця і мечеть у стамбульській дільниці Хасекі, від Турхан–валіде ці вічні кам’яні аркади велетенського караван–сараю, в якому колись одночасно могли стояти тисячі коней або віслюків, а тепер знайшли притулок сотні ремісничих майстерень, крамничок, шинків. Роксолана стала легендою не тільки для українців, а й для всієї Європи; про Турхан–валіде в її рідній землі ніхто й не згадає, бо ту пам’ять потоптав копитами свого коня народжений нею жорстокий син. Щойно зіпнувся він на коня і змахнув шаблею, то й посунув з чорним своїм військом на степи його матері, палив городи й села, велів яничарам кидати під ноги його коневі ікони у здобутому штурмом неприступному Кам’янці, а його головна жона Кая–султанша, дика гаремниця черкеська, веліла напихати сіном засолені (щоб довезти цілими з України до Стамбула!) козацькі голови, насаджувати там їх на яничарські піки і проносити в урочистому поході перед падишахом. Страшна історія і страшні нагадування про неї. Після безконечно–заморочливих переговорів, де, як на стамбульському Капали–чарші, всі намагаються обдурити один одного, і після тяжких згадок з минувшини Шульга трохи відходив душею в нічних ресторанчиках–локантах в Чичек–пасажі, в забігайлівках дільниці Еміненю, за столиками закусочних на нижньому ярусі Галатського мосту. Шульга виріс на Дніпрі, з дитинства над усе любив рибу, останнім часом риба в Києві чомусь майже зникла, на Чорноморському узбережжі вже давно забули не тільки про кефаль і скумбрію, а навіть про примітивного бичка, а тут ти мовби потрапляв до морського царства, кожен ресторанчик найперше зустрічав тебе не бутафорською вітриною, не муляжами окороків, ковбас, риб і раків, а відкритими стелажами, на яких сріблясто вилискували щойно виловлені в морі тугі, ніби

1 ... 92 93 94 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юлія, або Запрошення до самовбивства», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юлія, або Запрошення до самовбивства"