Читати книгу - "Молодий місяць"

Чоловік в уніформі рухався ліниво, не приділяючи нікому особливої уваги. Аліса додала газу, пролетівши повз нього, і попрямувала до воріт. Він щось крикнув нам услід, але не зрушив із місця, відчайдушно махаючи наступній машині, яка уже збиралася наслідувати наш поганий приклад.

Вартовий біля брами був одягнений у таку саму уніформу. Ми наблизилися до нього. Потоки туристів, які товпилися на тротуарах, із цікавістю спостерігали за наполегливим яскравим «Поршем».

Вартовий вийшов на середину вулиці. Перш ніж зупинитися, Аліса старанно розвернула автомобіль під дивним кутом. Сонце яскраво світило у моє вікно, а вона залишилася в темряві. Вона швиденько потягнулася до заднього сидіння і витягнула щось із сумки.

Вартовий обійшов машину, на його обличчі був роздратований вираз, він злісно постукав у вікно.

Аліса наполовину опустила скло, і я побачила, як вартовий приклав палець до кашкета, побачивши обличчя за темним склом.

— Мені дуже шкода, міс, але сьогодні в місті дозволено їздити тільки автобусами, — сказав він англійською з сильним акцентом. Із його тону здавалося, начебто він вибачається. Йому було неприємно сповіщати такі погані новини такій вродливій жінці.

— Це приватний тур, — мовила Аліса, осліпивши його своєю сонячною посмішкою. Вона простягнула руку у вікно — під сонячне проміння. Я перестала дихати, поки не зрозуміла, що на її руку натягнута довга коричнева рукавичка. Вона взяла його долоню, яка досі висіла в повітрі, потому як він постукав у вікно, і затягнула всередину. Тут Аліса щось у неї поклала й загнула пальці.

На обличчі вартового з’явилося невимовне здивування, коли він витягнув руку і побачив товстий згорток грошей. На верхній купюрі стояв знак — тисяча доларів.

— Це жарт? — пробурмотів він. Посмішка Аліси засліплювала.

— Тільки якщо ви думаєте, що він смішний.

Він дивився на неї широко розплющеними очима. Я нервово сіпалася й час від часу поглядала на стрілку годинника. Якщо Едвард діятиме згідно зі своїм планом, то у нас залишилося всього п’ять хвилин.

— Я трохи поспішаю, — натякнула вона, досі усміхаючись.

Вартовий двічі кліпнув, а тоді заховав гроші до жилета. Він відійшов од вікна й махнув рукою, дозволяючи проїзд. Здається, жодна людина з натовпу не помітила нашого тихого обміну. Аліса в’їхала в місто, і ми обоє зітхнули з полегшенням.

Вулиця була дуже вузькою, брукованою тим самим кольоровим камінням, що й будівлі барви кориці, які затемнювали вулицю своїми тінями. Вулиця нагадувала вузеньку доріжку. Червоні прапорці прикрашали стіни; розвішені всього за кілька ярдів один від одного, вони тріпотіли на вітрі, який свистів вузьким провулком. Вулиця була переповнена, і потік людей сповільнив наш рух.

— Ще трошки, — підбадьорювала мене Аліса; я щосили вхопилася за ручку дверей, готова в будь-яку мить за її командою вискочити надвір.

Вона то натискала на газ, то різко гальмувала, а люди з натовпу тільки погрожували нам кулаками й сердито вигукували щось услід. Я була дуже рада, що не розумію їх. Аліса виїхала на вузеньку дорогу, яка, мабуть, не була призначена для машин; шоковані перехожі були змушені ховатися в дверних нішах, коли ми пролітали повз них. В кінці ми виїхали на іншу вулицю; будівлі тут були високі; вони ніби схилялися одна до одної, щоб жодний сонячний промінчик не зміг дотягнутися до тротуару — тут також тріпотіли червоні прапорці, вони майже торкалися один одного. Тут людей було ще більше. Аліса пригальмувала. Я відчинила дверцята ще до того, як автівка зупинилася.

Аліса вказала туди, де вулиця переходила у широку яскраву площу.

— Там! Зараз ми з південного боку площі. Біжи прямо, тоді повернеш праворуч від башти з годинником. Я знайду шлях навколо…

Раптом її дихання прискорилося, і коли вона заговорила знову, її голос був схожий на шипіння.

— Вони всюди!

Я завмерла і не зрушила з місця, але вона виштовхала мене з машини.

— Забудь про них. У тебе дві хвилини. Біжи, Белло, біжи! — крикнула вона, вилазячи з машини.

Я не зупинилася, щоб подивитися, як Аліса розчиняється в тінях. Я навіть не зачинила по собі дверцят машини. Відштовхнула з дороги дебелу жінку і побігла, не звертаючи уваги ні на що, тільки на нерівну бруківку під ногами.

Я вибігла з темного провулка — й мене засліпило яскраве сонячне проміння, яке заливало усю площу. Мені в обличчя вдарив дужий вітер, жбурнувши волосся в очі й осліпивши мене. Не дивно, що я не бачила стіни з людей, аж поки не врізалася в когось із натовпу.

Не було ніякого проходу, не було жодної щілини між людьми, які тісно тулилися одне до одного. Я злісно проштовхувалася між ними, відчайдушно борючись із їхніми ліктями, які щосили відпихали мене назад. Я чула вигуки роздратування, я ж бо декому завдавала болю, прокладаючи собі шлях, та жоден не говорив на зрозумілій мені мові. Всі обличчя злилися в єдину розлючену й здивовану пляму, оточену всюдисущим червоним кольором. Якась жінка з білявим волоссям сердито подивилася на мене, а червоний шарф, обмотаний навколо її шиї, був схожий на огидну криваву рану. Дитина, яку посадили на плечі чоловікові, щоб вона могла бачити над натовпом, усміхнулася мені зверху вниз, і її губи розтягнулися у кривій посмішці, виставляючи напоказ білі ікла вампіра.

Натовп, який юрмився навколо мене, скерував мене у неправильному напрямку. Добре, що було видно годинник, інакше я б ніколи не здогадалася, куди слід рухатися. Але обидві стрілки на годиннику вказували на безжальне сонце, і хоча я навіжено розпихала руками людей, я знала, що все одно не встигну. Я не здолала й половини шляху. Мабуть, уже й не здолаю. Я ж дурна повільна людина, і через мене ми всі загинемо.

Я сподівалася, що Аліса також тут. Що вона стоїть у якомусь темному закутку і бачить, що я все зіпсувала. Тепер вона може вертатися додому до Джаспера.

Я прислухалася. Спробувала не звертати уваги на злісні вигуки, а зосередитися, щоб почути момент викриття: мовчанку, а тоді, можливо, відчайдушні зойки, коли народ побачить Едварда у променях сонця.

Та раптом попереду, посеред натовпу, утворилася порожнеча — я побачила трохи вільного місця. Я швидко проштовхалася туди, не розуміючи, що це, поки не вдарилася колінами об цеглу, — це був широкий квадратний фонтан у центрі площі.

Я ледве стримувалася, щоб не заплакати з радості, коли переступила через край і кинулася бігти по коліна у воді. Перетинаючи фонтан, я здіймала у повітря численні бризки, які виблискували на сонці. Та вітер був такий холодний, що