Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Молодий місяць 📚 - Українською

Читати книгу - "Молодий місяць"

2 629
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молодий місяць" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 120
Перейти на сторінку:
навіть незважаючи на сонце, мокрий одяг аж обпікав тіло. Зате фонтан був дуже широкий; це дозволило мені перетнути центр площі в лічені секунди. Наблизившись до другого краю фонтану, я не зупинилася, — кидаючись у натовп, я використала низеньку стіну, як трамплін.

Тепер мені поступалися з більшою готовністю, уникаючи крижаної води, яка величезними бризками розліталася з мого одягу. Я знову подивилася на годинник.

Глибокий, швидко наростаючий передзвін луною прокотився площею. Від нього затремтіло каміння під моїми ногами. Діти кричали, затуляючи вуха руками. І я заволала.

— Едварде! — вигукнула я, знаючи, що це не допоможе. Натовп був занадто галасливим, а мій голос занадто тихим і виснаженим. Але я не могла не кричати.

Годинник пробив знову. Я пробігла попри дитину на руках у матері — її волосся було майже біле в сліпучому сонячному світлі. Кілька високих чоловіків, одягнених у яскраво-червоні спортивні куртки, вигукували погрози на мою адресу, поки я пробиралася крізь них. Годинник пробив знову.

Неподалік від чоловіків у спортивних куртках був незначний просвіток у натовпі, місце між туристами, які безцільно тинялися довкола. Мої очі шукали темний вузький прохід праворуч від широкої квадратної будівлі під баштою. Попереду нічого не було видно — забагато людей. Годинник пробив знову.

Тепер було важко дивитися. Натовп розсмоктався, але вітер шмагав волоссям по обличчю й випікав мені очі. Я не знаю, що стало причиною моїх сліз — пронизливий вітер чи те, що годинник пробив знову.

Перед входом у провулок стояла невеличка сім’я з чотирьох людей. Обидві дів чинки були одягнені в темно-червоні сукні, які дуже личили до стрічок, що пов’язували їхні коси. Батько був невисокого зросту. Мені здалося, що позаду нього, в тіні, стоїть щось яскраве. Я кинулася до них, витираючи на ходу сльози. Годинник пробив знову, і найменша дів чинка затулила вуха руками.

Старша дів чинка, яка зростом сягала своїй матері до пояса, обхопила її за ногу й дивилася в тінь позаду них. Я побачила, як вона потягнула матір за лікоть і вказала пальцем у темряву. Годинник пробив іще раз. Тепер я вже зовсім поряд!

Я вже достатньо наблизилася, щоб почути її високий голос. Її батько здивовано витріщився на мене, адже я несподівано наскочила на них, без упину повторюючи ім’я Едварда.

Старша дів чинка загигикала й сказала щось матері, знову нетерпляче вказуючи в тінь позаду них.

Я оббігла навколо батька — він ледве встиг забрати дитину з дороги — й ковзнула в тінь позаду них, коли годинник знову пробив над моєю головою.

— Едварде, ні! — закричала я, але мій голос загубився в передзвоні годинника.

Нарешті я його угледіла і збагнула, що він не бачить мене.

Це був дійсно він, цього разу справжній, а не галюцинація. І раптом я усвідомила, що мої ілюзії були геть неправдиві; я ніколи не розуміла, як він почувається насправді.

Едвард стояв нерухомий мов статуя, всього за кілька кроків від початку провулка. Його повіки були заплющені, під очима — фіолетові круги, а руки опущені по боках, долонями вперед. Вираз його обличчя був дуже спокійний, немов він мріяв про приємні речі. Його мармурові груди були оголені — біля ніг лежала безформна купа білої тканини. Світло, яке слабо відбивалося від тротуару, тьмяно поблискувало на його шкірі.

Мені ще ніколи не випадало бачити щось красивіше — навіть попри те, що я бігла, задихаючись і волаючи, я змогла оцінити видовище. Й останні сім місяців не мали ніякого значення. І те, що він сказав у лісі, також не мало ніякого значення. І байдуже, що, можливо, він не хоче мене. Я б ніколи не захотіла когось іншого, незалежно від того, скільки б прожила.

Годинник пробив знову, і він зробив великий крок назустріч світлу.

— Ні! — закричала я. — Едварде, поглянь на мене!

Він не слухав. Він ледь помітно усміхнувся і підняв ногу, щоб вийти на залиту сонцем дорогу.

Я врізалася в нього з такою силою, що впала б на землю, якби його руки не зловили й не втримали мене. У мене аж дух перехопило, і я відкинула голову назад.

Його темні очі повільно розплющилися, годинник пробив знову.

Він здивовано подивився на мене.

— Дивовижно, — мовив він своїм чудесним голосом, сповненим зачудування. — Карлайл мав рацію.

— Едварде, — я спробувала вдихнути, та мій голос ледве звучав. — Ти мусиш повернутися назад у тінь. Рухайся!

Здається, він зніяковів. Ніжно провів рукою по моїй щоці. Він, здається, й не помітив, що я намагалася заштовхати його назад. Із таким самим успіхом я могла штовхати кам’яну стіну. Годинник пробив іще раз, але він не відреагував.

Це було дуже дивно, бо я знала, що ми обоє — в смертельній небезпеці. Проте в той момент я почувалася дуже добре. Цілісно. Я відчула, як серце знову почало битися в грудях, а гаряча кров пульсувала венами. Мої легені переповнилися солодким ароматом, який линув від його шкіри. Так наче ніколи не було ніякої рани в моїх грудях. Я почувалася чудово — не те щоб я зцілилася, а немов її взагалі ніколи не було.

— Не можу повірити, що все сталося так швидко. Я нічого не відчув… а вони молодці! — міркував він, знову заплющивши очі й притулившись губами до мого волосся. Голос його був схожий на мед чи оксамит. — «Смерть випила твого дихáння мед, та не змогла твоєї вроди взяти»[16], — пробурмотів він, і я впізнала репліку Ромео в могилі. Годинник пробив востаннє. — Ти пахнеш точно так само, як завжди, — вів далі він. — Можливо, це і є пекло. Мені байдуже. Я приймаю його таким.

— Я не мертва, — перебила я його. — Так само, як і ти! Будь ласка, Едварде, нам треба рухатися. Вони вже близько!

Я вертілася в його руках, і його брови збентежено злетіли вгору.

— Що відбувається? — запитав він чемно.

— Ми не мертві — поки що! Але ми повинні звідси вибратися, поки Волтурі…

На його обличчі почало з’являтися розуміння. Перш ніж я закінчила говорити, він несподівано різко відтягнув мене від краю тіні й, не докладаючи значних зусиль, притис спиною до стіни, загородивши собою увесь провулок. Він широко розкинув руки, приготувавшись мене захищати.

Я зазирнула під його руку й побачила, як дві темні фігури відділилися від натовпу.

— Мої вітання, джентльмени, — голос Едварда був спокійний і приємний. — Не думаю, що потребуватиму ваших послуг сьогодні. Однак я був би дуже вдячний, якби ви передали слова подяки своїм хазяям.

— Може, продовжимо нашу

1 ... 93 94 95 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молодий місяць"