Читати книгу - "11/22/63"

— А крім футболу, як сама школа?

— Вона дійсно гарна. Багато людей спершу сумнівалися, коли дійшло до консолідації — я теж був у їх числі, — але справа виявилася доброю[345]. Цього року нагромаа’или більше семи соот’нь дітей. Дея’их везуть автобусом понад годину чи й довше, але вони, здається, не проти. Маа’уть, так їм менше доводиться робити роботи вдома. Ваша книга про старшокласників? Типу «Джунглів чорної дошки»[346]? Бо в нас тут нема нія’их банд, ані всякого такого різного. Тут у нас діти ще пам’ятають, що воно за таке, гарне поводження.

— І зблизька нічого такого. Я маю деякі заощадження, але був би не проти приробітку на підміні. Не можу писати й викладати на повний графік.

— Звісно, що ні, — шанобливо кивнув він.

— Диплом маю оклахомський, проте… — я знизав плечима, ніби говорячи, що Оклахома, звичайно, не дотягує до ліги Техасу, але кожна людина має право на надію.

— Ну, то ви мусите побалакати з Діком Сімонсом. Він директор. Увечері приходить маайже що’ня. Жінка в нього померла пару років тому.

— Печально про це чути, — сказав я.

— Ми тут усі печалувалися. Він добрий чоловік. Та як і більшість людей в цих краях, містере…

— Емберсон. Джордж Емберсон.

— Отож, Джордже, в нас тут дрімотно здебільшого, крім п’ятниць, але, мо’, вам до того баай’уже. Може, ви навіть призвичаїтеся ричати по-лев’ячому в перервах між таймами.

— Можливо, й так, — погодився я.

— Повертайтеся сюди близько шостої. У цей час зазвичай приходить Дік. — Він поклав долоні на шинквас і прихилився ближче. — Хочете підказку?

— Звісно.

— Він, напевне, буде зі своєю пані-подругою. Місіс Коркоран, бібліотекаркою зі школи. Він типу женихається до неї з минулого Різдва чи десь відтоді. Я чув таке, ніби насправді саме Мімі Коркоран керує Денголмською консолідованою школою, бо вона керує ним. Якщо ви справите на неї враження, я певен — дяка долі й ви у школі.

— Я матиму це на увазі, — сказав я.

15

Після тижнів нашукування житла в Далласі до мого невода потрапило одне-єдине підходяще, яким, як виявилося, володіє людина, квартирантом якої мені ставати не схотілося. У Джоді мені вистачило трьох годин, щоби знайти гарного вигляду місце. Не квартиру, а добре доглянутий котедж з п’яти невеличких прохідних кімнат, з двома дверима на його протилежних кінцях. Дім було виставлено на продаж, як сказав мені агент з нерухомості, але пара, що ним володіє, радо віддасть дім в оренду правильному наймачеві. Розкидистий в’яз притіняв заднє подвір’я, там був гараж для «Санлайнера»… і функціонувало центральне кондиціювання повітря. За таких вигод орендна плата була цілком прийнятною.

Фреді Квінлен, так звали агента. Він виявляв до мене цікавість — гадаю, мейнський номер на моїй машині вразив його, як щось екзотичне, — але без зайвої надмірності. А що було найкраще, це те, що я відчув, що вийшов з-під тієї тіні, яка висіла наді мною в Далласі, в Деррі і в Сансет Пойнті, де моя орендована нерухомість тепер перетворилася на попелище.

— Ну то? — запитав Квінлен. — Що ви думаєте?

— Мені подобається, але я не можу сказати вам ні «так», ні «ні» сьогодні. Спершу я мушу побачитися з одним колегою. Припускаю, що завтра ваш офіс не працюватиме, чи не так?

— Ані-сер, я працюватиму. У суботу в мене відкрито до полудня. Потім я йду додому й дивлюся по телевізору матч тижня. Виглядає на те, що цього року буде пекельна серія.

— Так, — погодився я. — Безперечно.

Квінлен простягнув мені руку.

— Приємно було з вами познайомитися, містере Емберсон. Я певен, вам сподобається в Джоді. Ми, тутешні, люди хороші. Сподіваюся, все буде якнайкраще.

Я потис його руку:

— Я теж.

Як той казав, трішки надії не завадять нікому.

16

Того вечора я повернувся до харчевні Ела й відрекомендувався директору Денголмської консолідованої школи та його пані-подрузі, бібліотекарці. Вони запросили мене приєднатись до них.

Дік Сімонс був високим, лисим, за шістдесят. Мімі Коркоран в окулярах і засмагла. Сині очі за її біфокальними скельцями гостро оглядали мене в пошуках підказок. Ходила вона з ціпком, орудуючи ним з безтурботною (ледь не фривольною) спритністю давнього користувача. На них обох були, що мені здалося забавним, вимпели Денголма і золоті значки-ґудзі з написом МИ МАЄМО ДЖИМ-ЕНЕРГІЮ! В Техасі починався вечір п’ятниці.

Сімонс розпитував у мене, чи сподобалося мені місто Джоді (дуже), скільки часу я провів у Далласі (з серпня) та чи люблю я шкільний футбол (так, дійсно). Найближче, де він підібрався до чогось суттєвого, було питання, чи я впевнений у власній здатності схилити дітей до «поводження». Бо, як він сказав, чимало підмінних вчителів мають з цим проблеми.

— Такі молоді вчителі відсилають їх до нас в кабінет, ніби ми не маємо іншої роботи, — сказав він і взявся жувати свій гамбургер «Вилоріг».

— Соус, Діку, — зауважила Мімі, і він слухняно втер собі кутик рота серветкою з диспенсера.

Вона тим часом продовжувала вивчати мене: спортивний піджак, краватка, стрижка. Туфлі вона добре роздивилася, ще коли я наближався до їхнього столика.

— Ви маєте рекомендації, містере Емберсон?

— Так, мем, я трохи працював на підміні в окрузі Сарасота.

— А в Мейні?

— Там небагато, натомість я три роки викладав у Вісконсині на регулярній основі, перед тим як покинути постійну роботу, щоб присвятити весь час написанню книги. Чи майже весь час, наскільки це дозволить мій фінансовий стан.

Я мав рекомендацію зі школи Св. Вінсента в Медісоні[347]. Гарну рекомендацію; я сам її написав. Звісно, якби хтось здумав її перевірити, мені гаплик. Дік Сімонс цього не робитиме, а от гостроока Мімі з обвітреною шкірою ковбоя цілком на таке здатна.

— А про що ваш роман?

Тут мені теж міг настати гаплик, проте я вирішив бути чесним. Чесним, наскільки це можливо, тобто зважаючи на мої своєрідні обставини.

— Серія вбивств і той вплив, що вони його спричиняють на ту громаду, де відбуваються.

— О, Боже правий, — проказав Дік.

Вона поплескала його по зап’ястку: «Тихіше, продовжуйте, містере Емберсон».

— Спочатку дія в мене відбувалася у вигаданому містечку в штаті Мейн, я назвав його Досон, але потім я вирішив, що реалістичності додасть, якщо я перенесу дію до реального міста. І більшого. Я думав спочатку про Тампу, але це місто не годиться в деяких аспектах.

Вона відкинула Тампу помахом