Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

що їхніх предків колись пов’язувала тісна дружба, що вони ділили й горе, і радість, і оскільки на собі відчув, що таке жалоба, не зважив на своє високе становище і звелів спорудити на дорозі навіс і влаштувати частування. Із самого ранку він побував при дворі, швидко закінчив службові справи, надяг жалобний одяг і у великому паланкіні з парасолем прибув до навісу. Паланкін опустили на землю, чиновники вишикувались обабіч нього й не підпускали солдатів і різний простий люд, що штовхався поблизу.

Незабаром з північної сторони показалася величезна процесія, схожа здалеку на потік розплавленого срібла.

Люди з палацу Нінго, що розчищали шлях, доповіли Цзя Чженю, що прибув Бейцзінський ван. Вічнопроцвітаючий. Цзя Чжень одразу наказав зупинити процесію, а сам у супроводі Цзя Ше й Цзя Чжена поспішив назустріч важливому гостеві й привітав його з усіма належними почестями.

Бейцзінський ван підвівся в паланкіні й зі стриманою посмішкою відповів на привітання. Без тіні зарозумілості він зробив Цзя Чженю й іншим знак наблизитися.

— Чим я, нікчемний, живучи заслугами своїх предків, зможу віддячити за честь, яку ви зробили мені, прибувши на похорон дружини мого негідного щеняти?! — вигукнув Цзя Чжень.

— Ми з вами давні друзі, — відповів Бейцзінський ван, — навіщо ж такі церемонії?

Він обернувся до одного із старших чиновників і наказав почати жертвопринесення. Цзя Ше, а слідом за ним і інші знову заходилися дякувати.

Тим часом Бейцзінський ван дуже поштиво звернувся до Цзя Чжена:

— Кажуть, у вас хтось народився з яшмою в роті? Давно хочу на нього подивитися. Привели б, якщо він зараз тут.

Цзя Чжен підійшов до Баоюя, звелів переодягтись, а потім повів поклонитися Бейцзінському вану.

Баоюй чув про мудрість і чесноти Бейцзінського вана, про його досконалість, таланти й надзвичайну красу, про невимушені манери та зневагу до чиновницьких звичаїв і державних церемоній і давно мріяв з ним познайомитися. Тільки суворість батька заважала йому здійснити це бажання. І раптом Бейцзінський ван сам покликав його. У нестямі від радості Баоюй поспішив до вана, на ходу обмірковуючи, як поводитися при зустрічі.

Про те, як пройшла зустріч Баоюя й Бейцзінського вана, ви дізнаєтеся з наступного розділу.

Розділ п’ятнадцятий
У кумирні Залізного порога Ван Сіфен виявляє свою владу;
у монастирі Пампушок Цінь Чжун віддається насолоді з юною черницею

Баоюй ще здалеку окинув поглядом Бейцзінського вана Шуйжуна. Шовковий халат із візерунком з п’ятипалих драконів щільно облягав його стан і був перехоплений червоним шкіряним поясом із китицями, прикрашеними лазуровою яшмою, на голові — шапочка зі срібними крильцями — повсякденний головний убір вана. Обличчя його кольором нагадувало добірну яшму, очі сяяли як зірки.

Ставши перед ваном, Баоюй відважив йому низький поклін. Вічнопроцвітаючий, не виходячи з паланкіна, поклав руку на плече юнакові. Баоюй був одягнений у білий з візерунками з драконів халат з вузькими рукавами, перехоплений срібним поясом, обробленим перлами, на голові — шита сріблом шапочка, на чолі — пов’язка із зображенням двох драконів, що виходять з моря; обличчя — весняна квітка, що ледь розпустилась, очі — дві крапельки застиглого чорного лаку.

— Недарма про нього скрізь іде поголоска! — з усмішкою зауважив Бейцзінський ван. — Він і справді схожий на коштовність! А де ж скарб, знайдений у нього в роті при народженні?

Баоюй простягнув вану яшму, яку завжди носив при собі. Вічнопроцвітаючий уважно її оглянув, прочитав напис і запитав:

— Ця яшма справді здатна творити чудеса?

— Так говорять, — відповів Цзя Чжен. — Але сам я поки ніяких чудес не бачив.

Яшма викликала замилування в Бейцзінського вана, він розправив бахрому біля тасьми, на якій вона висіла, і власноручно надяг її Баоюю на шию. Потім узяв Баоюя за руку й заходився розпитувати, які книги він вивчає, поцікавився, скільки йому років. Баоюй на кожне запитання відповідав доладно й ґрунтовно. Це сподобалося Бейцзінському вану, і він звернувся до Цзя Чжена:

— Можна подумати, що син ваш породжений драконом або феніксом! Я зовсім не хочу лестити, але, мабуть, у майбутньому молодий фенікс, як мовиться, затьмарить старого фенікса!

— Ну хіба гідний цей хлопчисько настільки високої похвали! — вигукнув Цзя Чжен. — Я був би щасливий, якби збулося ваше пророкування!

— Усе це так! — мовив Бейцзінський ван. — Одне мене турбує: бабуся, ясна річ, упадає всією душею коло свого незвичайного онука, а надмірна любов для молодих шкідлива, заважає вчитися. Все це я відчув на собі, і в мене з вашим сином, мені здається, багато спільного. А оскільки так, чому б вам не прислати його до мене? Сам я, щоправда, людина нікчемна, але маю честь приймати в себе найбільш іменитих і вчених людей усієї країни.