Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

немов музики двері, відчинились світла кручі. Підводиш очі — ягоди блакитні на безодні, мов перший клинописець, списуєш закони ладу. Палає срібний лій у каганцях зірок холодних, і змії, мов свічки зелені, світять воском яду. Твій кінь, мов чорне полум’я, мов вітер спійманий, лиш гриви молоко спливає шиєю гнучкою, гребе ногою, як веслом, й на зов шляхів далеких ширяє ніздря. В нас серця, що вічно рвуться й двоять, і жовті квіти людські — мізки в черепах, як в глеках. 18 травня 1936 ДО ГОРДОЇ РОСЛИНИ, ЦЕБТО ДО СЕБЕ САМОГО Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно обсипує дубове листя. Дно підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні — світло тонкостебле. Зелена башта — дуб стрільчастоверхий, підвівшися із ночі чорних нар, виполює черву й гниття пожар зливає свіжим соком — бог упертий. Мов мідь живу, наснажує рослини електрика зеленої землі, але і ти — рослино горда, що співаєш це, не знаючи пощо, колись, мов пень, подолана від тлі, покотишся землі на груди сині. 1 квітня 1936 ДЗВІНКОВА ПАНІ В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду в радість дня, я їду в смуток ночі, чуєш, серце? Ех, ти не чуєш, ні! Тож граймо в карти! Заколиш на лоні бездонної весни! Сип вітер в сни і зорі сип, мов скельця! Тож граймо в темні карти долі! Хай це, може, карти смерті. Приходь, струнка княгине, дзвінко й розсуди мене і вітер! Нас двох сьогодні забагато. І обидва ми уперті. Хвилину дай, хвилину дай! Дарма при зорях пальці гріти. Мій дім за третьою зорею. В ньому жде мене кохана. Заходить ніч увита з клоччя сну, що від проміння тонше, зір цвяхами прибита до землі, де плещуть аж до рана останні солов’ї, що миють крила у сходячім сонці. В зорі рожевих пальцях карта смутку затремтить і в’яне. Хвилину дай п’яніти! Впитись дай собою до нестями, а карту смутку — карту злу в криницю вкинь, рожева пані, і віз мій поведи горою понад всі зрадливі ями! Долина третіх півнів. Ранній плюскіт щиглів у блакиті. Роса на сивих квітах — поволока з золотого клею. Із пелюсток долонь летять слова у молодість сповиті; кохана, вітер, пані дзвінкова і дім, що за зорею. 13 лютня 1936 ДІМ ЗА ЗОРЕЮ Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко.