Читати книгу - "Діаболік"

Вона змінила свою зовнішність: тепер у неї була бліда шкіра, біляве волосся і світлі очі — елементарні заходи перестороги, щоб ввести ворогів в оману. Але це, безперечно, була Сайдонія.

Я не вірила у привидів або духів. Але інших пояснень у мене не було. Я стояла мовчки навіть тоді, коли вона обняла мене своїми тендітними руками і поклала голову мені на плече.

— О, Немезідо, з тобою все гаразд!

Це був запах Сайдонії. Її улюблена лавандова олія. Це не могло бути правдою. Цього просто не могло бути. Я з’їхала з глузду!

Я відсахнулася.

— Я збожеволіла.

— Ні, ні, це не так, — очі Донії наповнилися сльозами. — Це довга історія. Але тепер я тут, Немезідо. Зі мною все гаразд.

Я ковтнула. Я простягла руку, торкнулася її — мені перехопило подих, коли пальці відчули тепло живої плоті, і я різко відсмикнула руку.

— Розкажи мені, — прошепотіла я.

Коли вона знову потяглася до моєї руки, я відскочила назад. На її обличчі з’явився біль.

— Ти не підійдеш ближче?

— Ні, — мій голос прозвучав дуже тихо. Я боялася її, боялася, що вона виявиться лише моїм видінням.

— Коли ми востаннє з тобою розмовляли, — почала вона, — ти була знервована. Ти вперше засміялася. Пам’ятаєш? І це збентежило тебе.

Я видихнула. Це було цілий Всесвіт тому, здавалося, ніби відтоді минуло мільярди років. Тоді Дедлі ще був живий, Сайдонія перебувала на відстані гіперпростору в передавачі, а Тайрус — лише незнайомцем, безумцем у натовпі...

— Я знала, що ти сердитимешся на мене, тому не сказала, що збираюся сюди, — вона коротко, нервово засміялася. — Я не сказала про це ні Матері, ні Батьку. У нас усе ще був ідентифікаційний чіп Сутери ну Імпірінс, тож я скористалася ним, щоб викрасти з корабля вантажне судно і підготувала документи, відправивши її сюди, як твого Церемоніймейстера Етикету. Я думала, що погляну, як ти живеш, переконаюся, що з тобою все гаразд, а потім полечу назад...

Мої ноги підкосилися. Я впала на підлогу, не в змозі відвести від неї очей, не в змозі навіть вдихнути повітря.

Вона стала на коліна навпроти мене, на її обличчі читалася безліч почуттів.

— А потім я почула, що нашу фортецю знищили.

— Донія, — здивовано прошепотіла я. Це була вона. Вона була тут. Вона була жива!

— Тому я прибула сюди, але тебе тут уже не було, Немезідо. Я так хвилювалася за тебе!

— Донія! — зірвалося з моїх вуст і я кинулася до неї.

Донія скрикнула, коли я збила її з ніг, стискаючи в обіймах. А потім вона засміялася, і це був наймиліший звук в усьому Всесвіті. Вона жива, вона жива...

Я помітила, що здригаюся, а з мого горла вириваються звуки, схожі на плач, і я знала, що Донія злякалася. Вона намагалася вирватися з моїх обіймів, але я не відпускала, я не могла відпустити її. А потім вона видихнула:

— Немезідо, ти надто сильна, мені боляче.

Я послабила хватку. Вона обхопила моє обличчя своїми маленькими руками і поглянула мені прямо у вічі:

— О, Немезідо, я теж сумувала за тобою. У тебе все добре?

Мені знадобилася мить, щоб відповісти на це смішне запитання.

— Ні, — сказала я.

Вона сумно посміхнулася.

— Мені також було несолодко.

Але тепер усе зміниться. Для нас обох.

Донія тут. Вона жива. Більше мені нічого не було потрібно ні від цього буття, ні від цього Всесвіту. Я більше не сумнівалася в існуванні вищих сил, в існуванні чогось доброго, справедливого і благородного, про що розповідали вікарії під час служби у Великій Геліосфері, адже тепер я мала доказ. Зорі ніколи не дадуть свого благословення Діаболіку, але в той момент я була ладна впасти на коліна перед Живим Космосом за те, що він повернув мені Донію.

Я не дозволю забрати її знову. Але тривога не полишала мене, притаївшись на межі свідомості. Донія була живою, однак якщо її знайдуть, вона помре. Якщо люди дізнаються, що вона — справжня Сайдонія Імпірінс, її стратять за державну зраду, за те, що вона прислала сюди замість себе мене, а мене стратять за те, що я видавала себе за неї. Тайруса також стануть допитувати. Імператор накинеться на свого племінника, а родини на зразок Пасусів, залюбки здіймуть шум, щоб знищити останні натяки на вплив сім’ї Імпірінс.

Але які в мене альтернативи? Сайдонія не може переховуватися, вдаючи із себе Церемоніймейстера Етикету й очікувати на смерть Імператора. Вона по праву була галактичним Сенатором і спадкоємицею свого батька.

Упродовж наступних кількох днів я обдумувала цю проблему. Я не виходила з вілли, байдуже викидаючи повідомлення від Тайруса або ігноруючи його запрошення. Після такого заплутаного і неспокійного періоду, здавалося, що вся дивина і незрозумілість мого Всесвіту зникли, а натомість прийшла ясність: Сайдонія знову була тут, я була її Діаболіком, і моє призначення знову стало чітким і зрозумілим. До того я запитувала себе, як Всесвіт може продовжувати своє існування