Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Ревко Гринько (337; Переяславський полк, сотня Басанська). <259>

Ревченко Степан (457; Прилуцький полк, сотня Гуровська).

Ревеня Костя (449; Прилуцький полк, сотня Переволачинська).

Ревика Петро (302; Київський полк, сотня Обухівська).

Ревака Семен (283; Кальницький полк, сотня Віницька).

Реваченко Бажина (244; Брацлавський полк, сотня Білоусівська).

Рев’яченко Ничипір (477; Чернігівські полк і сотня).

Ревсака Федір (198; Білоцерківський полк, сотня Коростишова).

Ревченя Карпець (125; Канівський полк, сотня Стаяцька).

Ревниш Іван (368; Кропивнянський полк, сотня Курінська).

Ревут Сила, Ревут Опанас (106; Канівський полк, сотня Кулагинська); Ревут Денис (300; Київський полк, сотня Трипільська).

Ревутенко Корній (106; Канівський полк, сотня Кулагинська); Ревутенко Іван (340; Переяславський полк, сотня Козельська); Ревутенко Мишко (344; Переяславський полк, сотня Муравська).

Ревущенко Гнат (120; Канівський полк, сотня Межиріцька).

Ревуцький Ярема (188; Білоцерківський полк, сотня Фастівська).

Ревба Мисько (321; Переяславський полк, сотня Коваленкова).

Ревбенко Марко, Ревбенко Тиміш (339; Переяславський полк, сотня Гоголівська), Ревбенко Максим (339; Переяславський полк, сотня Богданівська). (В оригіналі Ровба і Ровбенко).

Всього — 39 прізвищ на Рев.

Сучасні прізвища: Рево Михайло Васильович (1889–1962) — український вчений у галузі ветеринарії і медицини, доктор медичних наук, заслужений діяч науки УРСР (з 1948 року). Похований у Чернігові (ЕДЧ, 698).

Українські топоніми: Ревбинці, Ревівка, Реутинці, Реутів (ОЛУ, 151, 145); Ребухи (очевидно, первісно Ревбухи), Райгород — (153); Рай (143), Раїв (140), Райківщина (164), Ревунівське (ЕДЧ, 699), Райгородок (696), Райозеро (ЕДП, 820).

Гідроніми: Ревка, Ревущина, Ревучий, Ревазівський, Ревна, Ревнище, Рванець — притока Ревни, Рванецьке (ЕДЧ, 698), Ревень, Ревенька, Ревина (Ревена), Ревка, Ревківський, Ревничний, Ревняк, Ревна, Ревново, Ревун (всього 5), Ревунець, Ревуха (4 болота в басейні Сіверського Дінця), 2 річки (Київщина і Рівненщина) й ручай у басейні Горині, Ревуцького, Ревуча, Ревучий, Ревучий Єрик, Ревущина, Ревчик, Рвач, Рванець (Ірванець), притока Ревни (СГУ, 458). Також Раївка, Раївський, Райківка, Райкова, Райковий, Райок-Мокрий (456).

Сюди ж, можливо, стають і загадкові ревуги зі «Слова о полку Ігоревім».

Індійські імена: Реваті — 27 накшатра, тобто сузір’я, яке <260> складається з 32 зірок; Рева — цар країни Анарти; Реват або Райват — цар, син царя Реви; Реваті — дружина Балавіри, брат Крішни; Реванта — син Сонця, ватажок міфічних духів ґух’яків.

Індійські топоніми й гідроніми: Рева — ріка, ототожнювана із сучасною Нармадою (Нарбадою) і згадувана в написі на камені царів Яшодгармана й Вішнувардгани; її згадує «Бгаґавата-пурана» й «Меґха-дута» («Хмара-вістун») Калідаси. Реваті — маленька річка, що тече біля храму Паршванатха в Біджхолі, названа за місцем прощі Реваті-кунда (HG, 328); Ревана — село, ототожнюване з сучасним Рандґолапуром, за чотири милі на північний схід від Біджхолі (HG, 328); Реваті-двіпа — «Острів Реваті» — одне з важливих торгових міст на західному узбережжі Індії (ототожнюється із сучасним Ґоа); Райвата — місто в Індії; Райватака — давня назва гори Ґірнар у Ґуджераті.

Санскр. rai — «багатство», rayvat — «багатий», revanta — «багатий», «розкішний», «пишний» (СРС, 548).

Внучка царя Реви й дочка царя Ревати — царівна Реваті була дружиною Балавіри, старшого брата Крішни. Давньоіндійські перекази оповідають, що царівна була незрівнянної вроди, і батько, вважаючи, що на всій землі їй не знайдеться гідної пари, звернувся за порадою до самого Брахми. І той порадив у женихи Балавіру, часткове втілення Вішну. Ось як розповідає про їхнє одруження «Прем-сагар» («Океан любові») Лаллу джі Лала, твір, що його 1937 року переклав російською Олексій Баранников — індолог-академік, уродженець Золотоноші, чия індологічна діяльність починалася в Києві.

Коли Крішна, Балавіра та їхнє плем’я переселилися в Двараку, то ядави після тривог і злигоднів знову відчули справжню радість життя. Люди прийшли до Уґрасени, правителя Двараки, й сказали йому, що Балавірі пора одружитися. Уґрасена закликав до себе жерця, дав грошей і кокосових горіхів, поставив на чоло тілак-цятку й звелів вирушати на пошуки дружини для брата Крішни. Брахман через якийсь час прийшов до царя Райвати в країні Анарта, й висватав його доньку Реваті. І разом із жерцем Райвати й подарунками для Уґрасени повернувся до Двараки. Цар Уґрасена врочисто прийняв подарунки і влаштував для всіх щедру учту. А невдовзі й сам Уґрасена з почтом вирушив до Анарти, де Балавіра й пошлюбив царівну. Після весілля Крішна й Балавіра вирушили до Кундіни, столиці царства Відарбга і там прямо з весілля викрали Рукміні, доньку <261> царя Бгішмаки, яка й стала дружиною Крішни.

«Вішну-пурана» подає дещо іншу версію цього одруження. Реваті була такої вроди, що батько вже й не сподівався знайти їй гідного жениха. Тож він пішов із донькою до бога Брахми — на пораду. Брахма саме насолоджувався співом двох небесних музик-ґандгарвів на ім’я Хаха і Хуха. Коли пісня скінчилася, Райвата сказав Брахмі, що його привело на небеса, й назвав кількох юнаків, що їх він мав на оці для доньки. Брахма тільки всміхнувся і мовив, що за час, поки вони слухали божественний спів, минуло не одне тисячоліття, тож нікого з тих, кого він назвав, давно немає. І порадив Райваті повернутися на землю й віддати доньку за Баладеву, часткове втілення Вішну, тим більше що він і живе в царстві, яким править Райвата.

Цар так і вчинив — повернувся на землю, знайшов Балавіру й запропонував у дружини свою доньку. Проте царівна виявилася зависокою і завеликою для нього, бо на землі люди за їхню відсутність здрібніли. Балавіра лемехом свого плуга пригнув Реваті до землі, й вона прибрала звичайного людського зросту. Тоді Балавіра одружився з нею (DI ІІІ, 273–274).

Цар Райвата, свідчить «Махабгарата», правив у країні Анарта — так називалася колись північна частина Саураштри (теперішній півострів Катхіявар у штаті Ґуджерат, Західна Індія). Епос