Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

учням залишивши. Додає ж, розповідаючи, Серафіон і те, що чув від преподобного Пафнутія, який був одним із учнів Макарія, що коли свята та душа херувимами піднята була і до небес сходила, якісь з отців, мисленими очима дивлячись, бачили повітряних бісів, які здалеку стояли і взивали: "О якої слави ти сподобився, Макарію!" Святий же відповідав: "Ні, але і ще боюся, бо не знаю сам, що доброго зробив". Тоді ті, що високо в повітрі, вороги кричали: "Справді уникне нас Макарій". Він же говорив: "Ні, але ще мушу втікати". І коли був вже всередині Воріт небесних, біси, плачучи, кричали: "Утік від нас, утік". Він же найсильнішим голосом відповів: "Так уник я підступів ваших, силою Христа мого загороджений".

Такими були житіє, кончина і до вічного життя перехід преподобного отця нашого Макарія.

Можна знайти і ще про цього преподобного отця слова і сказання в Отечниках (Патериках) і деінде. Хто хоче, хай там пошукає. Ми ж, кінець повісті зробивши, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога, у святих Своїх прославленого навіки. Амінь.

Цей святий Макарій Єгипетський написав Книгу бесід духовних для тих, що хочуть спастися, дуже корисну, яка містить п'ятдесят бесід.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Макарія Олександрійського

Олександрійський град виростив цього другого Макарія преподобного, який спершу в миру був продавцем овочів. А хрещення святе прийняв у чотирнадцять років від народження свого. Після цього відрікся світу, став ченцем і по достатніх в чернецтві подвигах і трудах сподобився священичого сану і прийняв старійшинство монастиря, який називався Келії і був у пустелі єгипетській між Нитрією і Скитом. Другом же був щирим преподобному Макарієві Єгипетському, з ним же і вигнання поніс за царювання Валентового, від Луція-аріянина, псевдоєпископа Олександрійського, і багато разів з тим святим Макарієм разом перебував. І були обоє Макаріїв подібні собі вдачею і життям, і одного наставника й учителя — великого Антонія — мали, від нього ж багато на досконале в чеснотах життя наставлялися, учнями його були. Старший же був літами преподобний Макарій Єгипетський і перший до Господа відійшов, а цей преподобний Макарій Олександрійський, після нього залишившись, декілька прожив літ. Про нього ж Паладій-єпископ у Лавсаїку пише так: "Бачив я того, що був святому Макарієві Єгипетському другом у справах віри, те ж ім'я мав, говорю про святого Макарія Олександрійського, який був пресвітером місця, названого Келії, де ж і я дев'ять літ перебував, а з них три роки прожив зі святим Макарієм. Його ж богоугодного життя діла і знамення і сам бачив, і довідався від тих, що жили з ним раніше". Він якось у великого отця Антонія бачив зібрані фінікові прути, з них же той мотузки і кошики робив, попросив у нього один сніп різок тих. Сказав же йому святий Антоній: "Написано є: "Не бажай речей ближнього твого". І коли те сказав, зразу всі різки, наче від вогню, висохли, що бачивши, Антоній сказав до Макарія: "Ось Дух Святий спочив на тобі, і будеш по мені моїх діл наступником". Після цього знайшов святого Макарія диявол у пустелі, коли той тілом вельми знеміг, і сказав йому: "Ось прийняв ти благодать Антонієву, чому не використовуєш її для себе і не попросиш в Бога їжі і підкріплення на подорож?" Відповідав йому святий: "Сила моя і слава моя Господь, ти ж не спокушай раба Божого". Зробив диявол привида, і бачив святий верблюда, навантаженого всілякими їстівними речами, тож, блукаючи по пустелі, його бачив святий, до нього наближався і, розуміючи, що то марево, став на молитву — і раптом привид той пожертий був землею. Цей преподобний Макарій Олександрійський до великого Макарія, який був у Скиті, прийшов, і коли обоє, кудись ідучи, хотіли перейти ріку Ніл, трапилося вийти їм на великий пором, на який вийшли два тривуни з великою гордістю і прикрасами зовнішніми, мали колісницю мідну, коні з позолоченими вуздечками, і воїнство, яке оточувало їх, — зброєносці та отроки, гривнами і поясами золотими прикрашені. Ті тривуни, коли бачили цих двох преподобних старців, у старий одяг вбраних, що в кутку сиділи, схвалили смиренне й убоге їхнє життя. І один із тривунів тих сказав до них: "Блаженні ви, що зневажаєте світ"". Відповів йому Макарій Олександрійський, говорячи: "Ми справді зневажаємо світ, вас же світ зневажає". Знав же, що це не своєю вимовив волею, але пророчо, бо обидва мали ім'я Макарії, тобто блаженні. Той же тривун тими словами його розчулився і, коли прийшов у дім, скинув одяг свій і, багато вчинивши милостинь, пустельне вибрав життя.

Захотів якось преподобний Макарій Олександрійський їсти ягоди свіжі і предобрі, які йому хтось прислав. Хотів же повстримністю перемогти бажання те — послав їх до иншого брата немічного, який таких же ягід бажав. Той прийняв їх із радістю, але, хотівши зберегти свою повстримність, послав їх до иншого, немічнішого, брата, який такої ж їжі бажав. Але і той, прийнявши, те саме зробив, хоч і сам дуже був голодний. І так ті ягоди відсилав один до другого, і коли вони багатьох братів обійшли, прийшли знову в руки преподобного цього Макарія, від останнього вже брата як великий дар принесені, цілі, ніхто ж бо з них не посмів скуштувати. Преподобний же, те дослідивши і довідавшися, що всіх братів ті ягоди обійшли, здивувався і Богові подякував за таку всіх братів повстримність, не скуштував до того й сам з них нітрохи. А коли чув про такий подвиг, що хтось його творить, сам його наслідувати і всіляко старанно сповнити намагався. Чуючи про Тавенисіотів, що протягом усієї Великої Чотиридесятниці нічого ж, зготованого на вогні, не куштують, поклав собі устав протягом семи років не куштувати з того, що на вогні приготоване: ні печеної, ні вареної страви — і не їв ані хліба, ні варива, хіба ярину сиру чи якесь насіння, у воді розмочене. У такій повстримності сім літ перепровадив. Чув про иншого якогось монаха, який з'їдав на день лише одну літру хліба, — йому схотів уподібнитися: роздробив хліб на малі шматки й поклав в одну посудину, яка мала горловину вузьку, що тільки рука могла зміститися. І постановив собі стільки на день з'їдати хліба, скільки рука, один раз у посудину вкладена, вийняти могла. Велике й те було тілу умертвлення, про що нам [розповідає Паладій] колись, усміхаючись, Макарій цей говорив: "Багато, — казав, — окрайців, брав рукою в посудині, але через вузьке