Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 97
Перейти на сторінку:

- У неї третя негативна, - глухо промовив Смоленський, потерши долонями обличчя, немов ця інформація змогла б якось врятувати всю ситуацію, яка складалася.

Він одразу ж згорбився, став на кілька років старше. Відчуття, немов подумки поховав доньку.

Я стиснув руки в кулаки, підійняв погляд на хірурга.

- Що значить ампутувати? – різко запитав я у нього. – Ні про яку ампутацію й мови бути не може.

Навіть думати не міг про такий результат. Лера цього не заслужила. Тільки не вона. Серце стиснулося в грудній клітині, повітря стало не вистачати, а скроні пульсують від болю.

- Ми робимо все можливе, але якщо…

- Якщо у вас руки з дупи ростуть і ви не можете провести операцію, то ми знайдемо іншого хірурга! – я схопив його за воріт халату та притягнув до себе. В цю мить я абсолютно не контролював себе.

- Давиде, припини, - спробував приборкати мене Смоленський, а Петро Миколайович кинувся в коридор, напевно, щоб привести охорону.

- Ти мене чув, - проричав я, не відриваючи погляду від травматолога і різко відпустив його, заспокоюючись.

- Я вам не сотворю чуда, я не Бог, але зроблю все, що в моїх силах. Ви зараз вбиті горем, розумію, але тримайте себе в руках, будь ласка. Операція буде тривати мінімум до ранку. Тому будьте готові до того, що ніч буде довгою. І скоріше за все в подальшому знадобиться пересадка шкіри. Це якщо все пройде добре, - холодно кинув він та сховався за дверима.

Я ж сів на канапку, поряд з батьком Лери. Ноги не тримали.

- Це я в усьому винен, - тихо пробурмотів я. – Не варто було її відпускати. Не в тому стані, в якому вона знаходилася.

Але усвідомлення цього прийшло пізно. Занадто пізно, щоб щось змінити.

- Що у вас там відбулося? – похмуро цікавиться Смоленський, повертаючи голову в мій бік.

- Трохи посварилися, - хмикнув я, а потім все ж зізнався. – Вона знає про те, що ви мене примусили одружитися на ній. В пилу сварки проговорився. Можете вбити мене, можете зрівняти із землею весь бізнес мого брата, але так далі продовжуватися не може. Ви не тільки мені, але і їй життя псуєте. Мені не варто було йти у вас на поводу, але… пізно.

Відвернувся від нього, ховаючи обличчя в долонях і вже знаючи, як варто вчинити в майбутньому. Тільки нехай Лера спочатку в себе прийде й одужає.

- Не варто було лізти в її життя, - після того, як ми просиділи довгий час в тиші, кожний думаючи про своє і водночас про одне й те ж, промовив Смоленський. – Хотів хоч раз для неї щось зробити. Бачив же, що в тебе закохалася, змінилася, розцвіла, та і ти до неї зацікавленість проявляв. Вона ж у мене така красуня, вся в матір. Навіть дивитися боляче на неї, одразу образ  Валентини перед очима. Хотів допомогти, боявся, що нетямущого собі знайде когось, або ж як колишній її той… за грошима гнався, а не за нею, от і вирішив її якнайшвидше влаштувати. Ти ж хороший хлопець, Леонов, в міру суворий, добрий, надійний. Тобі я міг її довірити. І від ворогів моїх вберіг її…

Він замовчав, але я був впевнений, що це не все. Поперек горла став ком, рот наповнила гіркота. Ми натворили багато помилок. А розплачується Лера. Її провина лише в тому, що закохалася не в того. Хоча не буду брехати, я вже так звик до неї, що якби зараз дізнався, що розлюбила або з іншим застав – то напевно б розчарувався та розлютився.

Звик або покохав?

Від цієї думки мене кинуло в холодний піт. Закохуватися в неї точно в моїх планах не було.

- Я все її дитинство пропустив. Просто через те, що не міг змиритися, що Валентини немає, а вона є. Я ж не хотів її. Благав дружину на аборт піти. Знав чудово, чим все це закінчитися може. Але вона народила. Життя своє за неї віддала, а я її не вберіг. Якщо Лера калікою залишиться – я собі цього не пробачу.

- Вона сильна, з нею все буде добре, - в моїх словах ані краплі впевненості.

Хотілося б, щоб це і справді було так.

- Так, впорається. Обов'язково. А потім вже будемо щось вирішувати. Головне з усього цього лайна видертися.

Ніч тягнеться шалено довго, але не дивлячись на втомленість ніхто з нас не поспішає поїхати. Навіть очей не змикаємо. Напружено вслуховуємося у звуки в коридорі, навпроти операційної, де зараз борються за майбутнє Лери лікарі.

- Вона з виставки останньої повернулася дуже розчарована, - порушую я тишу. – Її картини розкритикували. Вона ревіла.

- Мені Ігнат присилав звіт, знаю.

- Я пробив цих критиків. Там є один наш, - очі в очі, Смоленському не потрібно більше нічого говорити. Він і так все зрозумів. Кар'єра цього «визнаного світовим суспільством художника» закінчиться швидко.

- Кинеш мені ім’я.

- Добре.

І знову напружена тиша. Я все зиркаю на час, не знаю куди діти себе. Нарешті двері операційної розчиняються. Я миттєво підриваюся і становлюся на ноги.

Вичікувально дивлюся на серйозні та втомлені обличчя бригади хірургів.

- Ми все зробили, але процес відновлення буде не швидким.

Я роблю вдих на повні груди, очі щипле.

1 ... 92 93 94 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"