Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Як же я сумував... — гарячий шепіт обпікав шию, вухо, чоловічі руки грубо пестили моє тіло, і тільки відштовхували мене від розуміння дійсності. Плутаючи мене ще більше.

— І я... і я сумувала, — затинаючись, я люто хапала розпалене повітря і сама насаджувалася на Діму, наче боялася, що він зараз зникне, як примарний серпанок, і знову залишить мене в цілковитому невіданні. У моїй страшній самотності. — Тільки не кидай мене... не йди... —  бурмотіла як заведена, покусуючи у відповідь трохи солонуваті плечі чоловіка.

Спека, це все вона винна. Від неї в мене така спотворена фантазія, нереальне марення. Ніколи до неї не звикну.

Кілька жорстких поштовхів, і моя помутніла свідомість вибухнула на тисячі... ні, мільйони дрібних осколків. Задихаючись від нереальних відчуттів, я судомно обмірковувала, що це, хай йому грець, було. Але спекотне літо і наслідки потужного оргазму зовсім не допомагали мені раціонально мислити. Низ живота солодко нив, між ніг було волого. Я безпорадно притулилася до стіни і, заплющивши очі, намагалася віддихатися.

— Рідна, з тобою все гаразд? — я насилу розліпила важкі повіки. Знову як марево перед очима. Знову Діма. Я задоволено посміхнулася і пошепки додала: — Можеш іти. Завтра знову прийдеш. Не знаю, що ти, але мені сподобалося.

— Злато, я сподіваюся, ти жартуєш? — різко змінений тон такого знайомого голосу змусив миттю протверезіти мою свідомість і прийти до тями. Я здригнулася й похапцем поправила підняту сукню, вологу білизну.

— Це і справді ти... — я акуратно, немов боячись налякати, торкнулася жорсткої щетини на короткій бороді, ковзнула поглядом по його обличчю: втомленому, з помітними тінями під очима і такому рідному. - Боже, Дімо, це точно ти, — тільки й зуміла сказати, перед тим як він загорнув мене у свої міцні обійми і, як одержимий, почав цілувати мене і гладити.

— Пробач, що обдурив тоді... — гарячково вкриваючи моє обличчя поцілунками, бурмотів Діма, — бо знав, що по-іншому ти не поїдеш, не кинеш мене... Як же я сумував...

— Де ти був? — хрипло перебила його, абсолютно не впізнаючи себе. Мабуть, коли відходила від оргазму, я забула повернути собі нормальний голос. — Де ти був? — ще раз повторила і, не стримавшись, від образи зарядила кулаком по його грудях.

— Мені потрібно було залишитися, трохи підлікуватися... — його гарячі долоні обхопили моє обличчя, піднімаючи його, не дозволяючи відвести очі, на яких застигли мої ганебні сльози, — треба було закінчити всі справи, щоб ніхто більше не посмів нас потривожити. Вибач, рідна, що обдурив, що змусив плакати, нервувати, переживати. Пробач, що робив страшне в минулому і приховував це... За все пробач, рідна... — Діма нахилився до мого чола своїм і чекав моєї відповіді.

— Тільки більше не йди, не роби так, будь ласка, не обманюй мене... — облизавши пересохлі губи, я потягнулася до нього за поцілунком. — Більше не смій залишати мене саму...

— Обіцяю, більше ніколи, — Діма пронизав обличчя гарячим диханням. — Люблю тебе, Злато.

— І я тебе, Дім. Підемо потішимо Єгорку, він дуже за тобою сумував.

Ми купимо торт у К'яри та Елізи. Запалимо на ньому двадцять три свічки, і під захоплений писк сина, я загадаю одне бажання: щоб ми були щасливі.

І я впевнена: так воно і буде. Наша довга історія тільки починається. Без минулого бруду й обману.

_________________________________________________________________________

Мої чудові читачі, я неймовірно вдячна за підтримку до історії Діми та Злати))) а також запрошую приєднатися до моєї новинки "Батько подруги. Мій порятунок"

Він — мій порятунок та батько найкращої подруги. Владний, дорослий та небезпечний чоловік... Він — моє табу. Мені не можна в нього закохуватися. Не можна до нього звикати.
Але лише він може мене захистити... Та що попросить натомість?

Кінець