Читати книгу - "Учень убивці"

Чейд хвильку помовчав.

— Прислухайся до всього, що говорять. Цікаво, хто ж цей сміливець, що наважився напасти на головного королівського конюха у його ж стайні?

— Тобто ти гадаєш, що це не через особисту образу на Барріча? — обережно запитав я.

— Можливо. Але не варто поспішати з висновками. Як про мене, то це було сплановано заздалегідь. Хтось щось вибудовує, але забув про фундамент. Сподіваюсь, це нам на користь.

— Чому ти так вважаєш?

— Я можу розповісти, але не буду. Треба, щоб твій розум лишався вільним від моїх припущень. Так тобі буде простіше зробити власні. А зараз ходімо, я покажу тобі чай.

Я неабияк образився, бо Чейд навіть не запитав про моє навчання у Галена та про випробування. Він, мабуть, сприйняв мою поразку як належне. Але коли Чейд показав мені інгредієнти чаю для Веріті, я жахнувся, бо той вживав дуже міцні стимулятори.

Я рідко бачив Веріті, на відміну від Регала. Впродовж останнього місяця той постійно кудись їздив. То він лише повернувся, то він уже вирушає. Кожен його почет був розкішнішим і строкатішим, аніж попередній. Як на мене, він прикривався пошуком дружини для Веріті, аби був привід виряджатися, як пава. Всі гадали, що це необхідно для того, щоби справити враження на тих, з ким він вів перемовини. Я ж бо вважав, що це марнотратство, натомість потрібно зміцнювати оборону. Коли Регала не було в замку, я зітхав з полегшенням, бо останнім часом його неприязнь до мене суттєво зросла. Він виражав її різними дрібними способами.

Коли я й перетинався з Веріті та королем, то вони обоє виглядали стривоженими та виснаженими. Але Веріті завжди був якийсь приголомшений, стурбований та неуважний. Він лише одного разу помітив мене, втомлено посміхнувся і сказав, що я підріс. На цьому наша розмова скінчилася. Але я ще помітив, що він їв, як немічна людина, без усілякого апетиту. Веріті відмовлявся від м’яса з хлібом, наче йому було важко жувати й ковтати. Натомість він харчувався лише кашею та супом.

— Шрюд говорить, що Веріті надто зловживає Скіллом. Але він не може пояснити, чому це так виснажує його і поглинає його тіло. Тому я даю йому тонізатори й екстракти і вмовляю його відпочити. Але він не може. Точніше, як він сам каже, не наважується. Веріті твердить, що всі його зусилля спрямовані на те, аби обдурити штурманів червоних кораблів, спрямувати їх на скелі та дезорієнтувати їхніх капітанів. Тому він не відпочиває в ліжку, а весь день сидить у кріслі біля вікна.

— А група Галена? Хіба вони не допомагають? — майже заздрячи, запитав я, сподіваючись, що група не стала у пригоді.

Чейд зітхнув.

— Гадаю, Веріті використовує їх як поштових голубів. Він послав їх на башти, де вони передають солдатам попередження й дістають повідомлення у разі появи кораблів. Але Веріті більше нікому не довіряє захист узбережжя, бо вважає інших занадто недосвідченими і боїться, що вони видадуть себе піратам, проти яких застосовують Скілл. Не розумію цього. Але знаю, що більше він не протягне. Скоріш би вже літо закінчилося, щоб зимові бурі прогнали піратів додому. Тоді його зможуть замінити, інакше боюсь, що він згорить від цієї роботи.

Я сприйняв це як докір за мою поразку і похмуро мовчав, переводячи погляд з місця на місце. Після кількох місяців моєї відсутності тут усе здавалося знайомим і водночас дивним. Його приладдя для роботи з травами, як завжди, було розкидане повсюди. Я добре відчував присутність Слінка через смердючі маслаки, що він їх порозтикав у свої схованки-щілини. Як завжди, на стільцях лежали різні скрижалі та манускрипти. Цю збірку скрижалей, здається, було присвячено Старійшинам. Я почав переглядати її. Мене зацікавили кольорові ілюстрації. На одній скрижалі, яка мала найстаріший вигляд і виконана майстерніше за інші, було зображено Старійшину у вигляді позолоченого птаха з людською головою та кучерявим волоссям. Я намагався розібрати слова. Скрижаль було написано піше — стародавньою мовою Чалсед, графства, що на південному кордоні королівства. Багато кольорових знаків вицвіли або стерлися зі старого дерева, а я не дуже добре володів піше. Чейд підійшов і став збоку.

— Знаєш, — м’яко промовив він. — Мені було важко, але я дотримав слова. Гален вимагав повного контролю над учнями. Він прямо допоминався, щоб ніхто не говорив з тобою і не втручався у твою підготовку й навчання. Як я вже казав, у Королівському саду я сліпий і не можу нічим зарадити.

— Я знав, — пробурмотів я.

— Але я підтримую Барріча в тому, що він вчинив. Лише слово, яке я дав королю, не дозволяло мені побачити тебе. — Чейд обережно замовк. — Знаю, було важко. Я так хотів тобі допомогти. І не переймайся через те, що ти…

— Провалився, — я знайшов потрібне слово, доки він добирав якийсь м’якіший вислів. Я зітхнув і раптом усвідомив свій біль. — Досить, Чейде. Цього я не можу змінити.

— Я знаю, — відповів Чейд, а потім промовив ще обережніше: — Можливо, ми зможемо користуватися тими вміннями Скіллу, яких ти навчився. Якщо ти допоможеш мені зрозуміти його, то, можливо, я зможу знайти Веріті хорошу заміну. Ці вміння тримали у великій таємниці впродовж багатьох років. Про них мало відомостей навіть у давніх хроніках. Я вже не кажу, що ніхто не знає, у яких битвах Скілл допоміг воякам короля чи якого ворога подолали завдяки королівському Скіллу. Але жодного слова про те, як він діє чи…

Я знову впав у відчай.

— Досить. Це не для бастардів. Гадаю, я довів це.

Між нами запанувала тиша. Нарешті Чейд важко зітхнув.

— Ну… можливо… Останні кілька місяців я вивчав процес «перековування». Але все, що дізнався, — це що не належить до «перековування» і як його не можна зняти. Є лише один спосіб вилікувати «перековану» людину. Він усім відомий з давніх-давен.

Я склав скрижалі, відчуваючи, що Чейд зараз скаже. І не помилився.

— У мене для тебе є завдання від короля.

Того літа за три місяці я здійснив сімнадцять убивств для короля. Якби я цього не робив раніше з власної охоти для самозахисту, це було б важче.

Здавалося, простішого завдання немає. Я їздив на коні й возив із собою корзину з отруєним хлібом. Я пересувався