Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

Ірі вдалося на якийсь час вгамувати чоловіка, відволікаючи його насінням, яке вони лузгали вдвох, та коли з’явилися клоуни й почали жартувати, що вони планують вкрасти ще й тепло з квартир, директор не змовчав: 

— С ніхуя смєхуйочкі, — сказав він ніби й тихо, але всі навколо його почули. 

Іра засадила йому ліктем по ребрах, насіння впало з колін, і ощадливий Гєна його довго підбирав з підлоги. «Ну, не їстиме ж він його після цього», — подумав Ваня, але Трушин і тут знайшов, як бути: він перестав лузгати насіння зубами й тепер чистив його пальцями над пакетиком. Та хоч мовчав. 

А потім, після еквілібристів, які втримували рівновагу на великих ялинкових іграшках, жонглюючи маленькими яскравими кульками, раптом настав антракт. Якось швидко. 

Мар’яна повела Стьопу в туалет, син лютував, вимагаючи обіцяного Муфасу, а Іра цикнула на чоловіка: 

— Так, ідітє курітє, а то достал уже всєх, — і так зиркнула, що Ваня нарешті допер, чому вона про «пєтушка» згадала — хотіла, щоби вони з Гєною поговорили. Такий собі останній привіт від смм-менеджера. І він, хоч ніколи й не курив, пішов за Трушиним, який оглядав цирк так, ніби планував влаштувати тут якийсь концерт. Врешті, на щось подібне від нього й слід було чекати. 

* 

Гєна підрізав чергу до гардероба, тому вони взяли верхній одяг першими й вийшли на вулицю, відчуваючи спинами ненависть інших глядачів. Імпресаріо цим пишався, артист сумував. «Це — востаннє, все — востаннє, треба трошки потерпіти», — зомбував він себе, а руки вже шукали телефон, щоби пройти рівень. Запізно, це теж запізно. Тоді швидко й обережно (щоб директор не спалив) пробив лайки й перегляди — все стоїть. 

— Ну, шо ви? — спитав Ваня обережно й нейтрально — може, про родину або про роботу, а може, й про усе загалом. 

— На Євровідєніє готовімся, — гордо відповів Трушин, глибоко затягуючись. 

Євробачення, значить… Оскільки цей конкурс був найпростішим шляхом до сердець домогосподарок, Йоан З Вами подавався на нього щороку, й жодного разу його не запрошували навіть на прослуховування до відбору: «Не той репертуар», — зазвичай казали їм у відповідь і натякали на певну схожість пісень із деякими казахськими хітами. Знущалися, короче. 

Євробачення — реальний шанс, цікаво тепер тільки, для кого саме. Рєзаному туди зась, його зжеруть за Москву, та й репертуар у нього геть інший. Отже, Лапа. «Моя ведмежа лапа, яка вона на смак», — згадав Ваня й рефлекторно здригнувся. 

— А потягне? — перепитав знову нейтрально, без гендерної ознаки у закінченні — про всяк випадок. 

— Хто, она? — здивувався Трушин, підвердивши здогадку. — Та аж бєгом, она ж ето… два кастінга в «Віагру» проходіла. В ту єщьо «Віагру», нормальную… По данним нє прошла, — він підкреслив характерним жестом, про які саме дані йдеться. — Пока думала, долівать — нє долівать, поєзд ушол. 

«Це мій поїзд… ушол», — думав Ваня. В його уяві ця фінальна розмова мала бути зовсім іншою, з відповідями на багато питань. Гострих питань, які роками ніхто не обговорював. Щодо репертуару, наприклад, що складався з деяких казахських пісень Ромаріо. 

— Она вообщє боєвая, — Гєна довго сплюнув у сніг. — Щас на островах, так строчіт оттуда каждий час, надибала там фотографа с Москви, по звьоздам на отдихє работаєт, і єздіт по нєму, по десять луков в день, говоріт, піздячтє. Тока шоб подпісі яркіє — взовала сєть, восхітіла подпісчіков. 

— Господи. 

— Шо тєбє господі? А ти знаєш, скока стоїт поставіть такоє в лєнту новостєй? Там страшне. Какой-то «Хуйовий Кієв» такіє лаве лупіт за ету шнягу. Прічьом піздят, шо со всєх бєрут, нікто на шарік нє прокативаєт. А я пробіл — Осадчая нє платіт. 

— То це за гроші? 

— А хулі ти думал? На правах рєклами, тока бєз плашкі. На одну інсту штук пять надо в мєсяц, шоб по-богатому, — Гєна прикурив другу, поспішаючи отримати індивідуально необхідну дозу нікотину. — Тока так лоху і лєзєт. От тєбє када Шапокляк в дєтствє пєла, шо хорошимі дєламі прославіться нєльзя, ти нє думал, шо ето ніхуя нє шутка? Нє? 

Таку атаку слід було відбивати чимось вагомим, тому Ваня вирішив імпровізувати: 

— А я «Гуллівера» в кіно продав. 

— Ти шо? — здивувався Гєна. — Красава. Почьом? 

Етюд слід було довершити яскраво, тому Ваня тільки знизав плечима: 

— Поки в процесі, але кіно буде круте. Нетфлікс. 

— Ніхуя сє, — Гєна підтиснув губи, викинув бичка в бік смітника, промазавши на пів метра, й пішов до входу. — Погналі, а то проєбьом звєрєй, тєбє глаза видавят. 

Та закидон про «Гуллівера» був точно правильним — пройшовши повз контроль із вигуком: «Спокуха, свої», Трушин раптом додав: 

— Пєсня вродє і нічего, тока хука нєт. 

От же ж, десь воно набралося, хука йому... А аперкота? І що за його ранжиром є тим хуком? Плачєт дєвочка в автоматє? 

— Запишу, буде видно. 

— Ну, єслі хорошо запісать… С умом шоб. 

— Подивимось. 

— Просто тада всє ж пьяниє билі, от і показалось, шо шлягер. 

Після такого уколу Ваня не втримався: 

— Пити всі почали вже потім, після концерту. 

— Хто, еті? — повернувся на ходу до нього директор. — Та Лютий готовальня бил, на ничку всю дорогу квакал, послушай єго. Он сейчас такоє учуділ, в… — Гєна обірвав речення, потім зачепив у черзі плечем якогось інтелігентного татка з дочкою, сказав йому в спину: «Пєрді в монокль», й пожалівся Вані: 

— Ходят тут шльоцикі, локтєй нє прибірают. 

Але Ваня зразу просік: Гєна ледь не сказав «в Бєрдянскє», а потім просто вдавав зіткнення по дорозі, щоби не дратувати артиста, який і мав виступати в Бердянську, на «партійном днє рождєнія». 

— Я знаю, шо ти Колю туди повіз, — зазначив Ваня з максимально можливою в такій ситуації гідністю та почесав бороду, яка вже відросла на кілька сантиметрів. 

— А шо по машинє? — спитав директор, удаючи нерозуміння — він намагався вигледіти прогалину в черзі до гардеробної, щоби втулити одяг поза чергою, та глядачі стояли щільно. 

— Глухо по машині. 

— Мусора шо говорят? 

— Нічого. Що справу відкрито, що камер там ніде немає.