Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

Один із музикантів під регіт іншого помахав перед носом містера Кеслера туалетним дезодорантом.

«Я не знаю, до чого це тут, — сказав містер Кеслер, — але я не збираюся дратуватися чи впадати в сентиментальність».

Негр на ім’я Бен повернувся назад, тримаючи руку довкола талії адміністраторки, й сказав: «А ви не хочете поїхати до мене на квартиру? Я сьогодні вечірку влаштовую і впевнений — вам сподобається інтер’єр Бенні».

Обидва музиканти винесли містера Кеслера до кабріолета «санбім» і поклали його на підлогу ззаду, а самі протиснулися на сидіння. Адміністраторка сіла поряд із Беном, і вони рушили до Гарлема. Музиканти продовжували тицяти дезодорантом містеру Кеслеру в обличчя. «У вас, мабуть, є на це якась причина», сказав він з підлоги, поки вони реготали в нічному повітрі й притискали йому дезодорант до носа.

Коли автівка зупинилася, містер Кеслер сказав: «Я вже можу йти», — і пошкандибав за всією компанією по сходинках, що вели до розкішного особняка. Бен постукав — двічі легко й один раз міцно, — і двері швидко відчинив могутній блідошкірий чолов’яга в балетному трико, за яким виднілася величезна кімната, розділена навпіл пурпуровою завісою. Вона була оформлена в стилі печери, з африканськими статуетками на полицях упереміш із фотографіями передвиборчої кампанії губернатора Гаррімана[169]. На стіні миготів фільм, присвячений балетній техніці Марти Грем[170], і сорок чи п’ятдесят чорношкіро-білих пар у трико стояли й дивилися його в сутінках цієї кімнати — дехто повторював балетні пози за танцівниками з фільму. Бен видав трико новоприбулим і відвів їх за пурпурову завісу, щоб вони переодягнулися. Там на дивані у вигляді величезного англійського маффіна сидів чоловік у шовковому халаті й читав «Популярну механіку». Бен представив його містеру Кеслеру та адміністраторці як Тура, свого співмешканця й знаменитого антрополога. «Навіщо мені вдягати трико? — спитав містер Кеслер, поки адміністраторка та чорношкірі музиканти влазили у свої трико під поглядом антрополога. — Хоча… моє нове тіло від Віка Танні точно виглядатиме в ньому непогано». Коли він переодягнувся, з іншого боку завіси почалася якась шарпанина. Фільм раптово зупинився на кадрі з Мартою Грем, що поклала ногу на балетний станок. Кілька пар верещали. На підлозі лежав офіцер поліції, і Бен сказав містеру Кеслеру: «Бери його за ноги. Він сюди прийшов і перечепився, треба його витягти звідси».

«Я ніколи не скоював злочинів», — сказав містер Кеслер, підтягнувши своє трико й узявшись за ноги полісмена. На нагрудній кишені офіцера було щось вологе, кольору вина. «Що ви маєте на увазі — перечепився? Я не хочу його нести, якщо він перечепився». Хитаючись, вони спустилися сходами, пройшли в темряві кілька кварталів і нарешті прилаштували тіло офіцера біля сміттєвого баку.

«Не знаю, чи це нормально — залишити його біля смітника, — сказав містер Кеслер. — Це єдиний вчинок, про який я шкодую цього вечора. Не тому, що саме цього вечора, а тому, що я не хотів би цього робити будь-якого вечора. Але якщо мені вже взагалі судилося це зробити, то я радий, що це сталося сьогодні. Навіщо мені хвилюватися, що я зробив це на Йом-Кіпур? Хвилюватися через такий вчинок загалом — це я можу зрозуміти, але не через те, що це саме сьогодні. Адже вважається, що мене відпустили».

Вони повернулися на вечірку. Фільм уже завершився, й пари шалено танцювали в темряві під ансамбль із трьох чоловік, кожен із яких бив у бонго[171], вигукуючи ритмічну пісню, де єдиними словами були «Ми — ансамбль бонго», повторювані багато разів. Один із чорношкірих музикантів вклав тонку цигарку містеру Кеслеру до рота й запалив її. «Гей, стривайте, — сказав містер Кеслер. — Я знаю, що це за цигарка. Можливо, мене завжди тягнуло спробувати курнути таку, але це єдине, чого я точно не збираюся робити сьогодні. Не тому, що саме сьогодні. Якби це був звичайний вечір, я би опирався ще більше. Насправді причина того, що я її не виплюнув одразу, полягає ось у чому: я хочу показати, що не боюся Йом-Кіпуру. І вона вже діє».

Містер Кеслер мирно всівся посеред надушених, танцюючих, шалених ніг. «В мене загострилися почуття. Я немовби бачу те, що має статися». Він помітив, як завіса на мить розійшлася. На англійському маффіні стояла, тримаючи пурпурний халат антрополога, як плащ тореадора, білява адміністраторка, вже гола. Знаменитий швед нападав не неї, приставивши до вух пальці й удаючи бика. Чорношкіра дівчина з товстими губами нахилилася й притиснула голову містера Кеслера до свого приголомшливого бюсту, протримавши її там, як здалося його загостреним почуттям, цілу вічність, а потім з’явився Бен — виконавши серію стрибків із «Вестсайдської історії», він кокетливо поплескав містера Кеслера під підборіддям і поцілував його вологими губами у вухо. Містер Кеслер підвівся на коліна й вигукнув: «J’ACCUSE[172]! Ні, це не те. Я мав на увазі — МЕНЕ ВІДПУСТИЛИ, МЕНЕ ВІДПУСТИЛИ[173]!». Але його ніхто не слухав, і він упав, знепритомнівши.

Отямився містер Кеслер у той момент, коли Бен і двоє чорношкірих музикантів прилаштовували його за кермо його власної автівки. Бен ляснув біляву адміністраторку по сідницях, і вона втиснулася в машину поруч із містером Кеслером.

«Ми отримали страшенне задоволення від вашої компанії», — сказав Бен, а музиканти прокричали: «Сподіваємося, вам сподобався декор і культурна програма від "Ліги плюща[174]!».

«Котра година?» — спитав містер Кеслер дівчину, коли негри поїхали.

«Майже ранок», — відповіла адміністраторка.

«Що ж, принаймні їх там уже немає», — сказав містер Кеслер.

«Кого й де немає?».

«Євреїв — у синагозі».

«Я хочу познайомити тебе з моїми братами, — сказала дівчина. — Може, пропустимо по пивку, поки не зійшло сонце».

«Свято ще триває, але найважливіша частина вже позаду», — сказав містер Кеслер. — А сьогодні ввечері вже все буде позаду».

Адміністраторка показала містеру Кеслеру дорогу до свого білого каркасного будинку. «Я два роки тому розлучилася», — повідомила вона. — Тепер живу з двома братами. Вони до біса кумедні, мені пощастило, що вони в мене є».

Коли вони дісталися будинку, вже розвиднювалось. Адміністраторка познайомила містера Кеслера з братами — обидва були високі й конопаті.