Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Або Філ Вайнтрауб-“Незграба[176]”», — сказав містер Кеслер.
Брати на мить зупинилися, а потім старший знову покотив грейпфрут. «Джордж Стірнвайс, — вигукнув він, коли брат кинув його назад. Знову покотив і знову отримав назад. — Точно як Боббі Річардсон», — сказав він.
«Або Філ Вайнтрауб-“Незграба”», — сказав містер Кеслер.
«Хто це такий?» — спитав старший брат.
«Ну все, годі!» — сказав містер Кеслер. Він підвівся, стиснувши кулаки, й рушив до старшого брата. — Тобі не треба було цього казати», — промовив містер Кеслер.
«Я нічого й не говорив», — відповів хлопець.
«Говорив, говорив, — сказав містер Кеслер крізь зуби. — Може, я й поїхав до “Віка Танні” та переспав із дівчиною на ім’я Айріш, і напився, і їв свинячі рульки на грилі. Може, я й ховав мертвого копа, курив марихуану і пішов на божевільну вечірку, де мене поцілував чорношкірий балерун-гей. Але пробачати таке я не збираюся».
Він налетів на старшого брата, збив його з ніг і вчепився в його вухо: «Він був призначеним хітером[177] і грав чотири роки в “Гігантах” на початку сорокових, і зав’янув, коли гравці основного складу вийшли з ладу, І ЖОДНОМУ СУЧОМУ СИНУ Я НЕ ДОЗВОЛЮ СКАЗАТИ ЩОСЬ ПРО БІДНОГО ФІЛА ВАЙНТРАУБА-“НЕЗГРАБУ” НА ЙОМ-КІПУР!».
Молодший брат і дівчина навалилися на містера Кеслера й зрештою відтягли його, але маленький клаптик вуха йому таки вдалося відірвати. Після цього містер Кеслер підтягнув трико й, схлипуючи, вийшов у двері.
«Може, мене й відпустили, — долинув до них його голос із ранкової тиші, — але я був не такий вже й вільний».
Переклад Наталі Комарової
Філіп Рот
(1933-2018)
Філіп Мілтон Рот народився в місті Ньюарк штату Нью-Джерсі в родині єврейських емігрантів з України. Навчався в Бакнелському університеті (Пенсильванія) та Чиказькому університеті. Творчість Філіпа Рота і захоплює, і викликає обурення єврейської громади Америки. Коли у двадцять шість років за свою першу опубліковану книжку, збірку повістей та оповідань «Прощавай, Колумбе», Рот отримав Національну книжкову премію, багато літературних критиків висловлювали сумнів, чи зможе він утриматися на тому рівні, який продемонстрував. Але протягом наступних років це питання було остаточно знято, Філіп Рот довів, що він є одним із найталановитіших представників сучасної американської літератури. Творчий доробок Рота — твори, сповнені чорного гумору, часом провокативні, але завжди позначені інтелігентністю — перевершує доробок будь-якого іншого представника його покоління. Серед його творів: романи «Звільняючись», «Скарга Портного», «Літературний негр», «Урок анатомії», «Моє чоловіче життя», «Професор бажання», «Інше життя», «Операція «Шейлок», «Театр шабату», «Американська пастораль», «Привид ідеї», «Обурення», «Немезіда»; мемуари та автобіографія «Факти і спадщина», літературні есеї. Філіп Рот — лауреат Пулітцерівської премії (1998), Премії Франца Кафки (2001), Міжнародної Букерівської премії та Премії принца Астурійського (2012).
По радіо
Людина-відповідьЛюдина-відповідь! Якийсь басовитий чмир із Форт-Вейна, штат Індіана, що наступного року впарюватиме мило у «Хелен Трент[178]»! Такого поважати? Та плювати я хотів! Чмирю, ні-в-бельмесенко. Бажали людину-відповідь? От і маєте людиновідповідь, шматок безголового ґоя.
«А тепер — людина-відповідь!».
«Добрий вечір! Перше запитання, пи-ирошу!».
«Пані з журналу “Мода” у штаті Небраска, пише: “Чи вміють кити насвистувати мелодію? Я стверджую, що так, а мій чоловік, інженер-сантехнік, вважає, що це просто забобон, поширений у редакції. Хто з нас має рацію?”».
Людина-відповідь, усезнайко безрідний, голосом, мов гармата:
«Це доволі цікаво, але ви обоє маєте рацію. — (Ну так, із сантехніком!) — У багатьох китів закладене вроджене уміння свистіти, інших цього вчать їхні матері протягом перших чотирьох-шести тижнів. Кити, всупереч загальній уяві, не риби, а ссавці. Наступне запитання, пи-ирошу!».
«Священник з програми здорового харчування в Мічигані звертається до нас із запитанням… бла-бла-бла… коли настає темрява, чи це зовсім не так?».
Людина-відповідь:
«Жителі Месопотамії вірили, що все залежало від окремої людини. Доволі цікаво, але це досі поширено в багатьох куточках цієї давньої держави. Дякую, отче, що написали нам».
«Пише бойскаут, людино-відповідь, з Аляски, де він загубився, запитуючи… бла-бла-бла… у помірній зоні? Коли і чому?»
Людина-відповідь:
«Так. Тільки в найсприятливіші для цього місяці. Сам Пастер помер у шістдесят три роки й був, звичайно, відразу похований. Тож, боюсь, ваші друзі помиляються. Це, як відомо, аж ніяк не пов’язано з Днем саджання дерев, тож ви помиляєтесь. Неважливо, мільярди чи мільйони, все залежить від глибини, на якій залягає вугілля… але випромінюваного тепла має бути достатньо, щоб загострити достатньо олівців… щоб забезпечити батальйон китайських солдатів достатньою кількістю рису… щоб повторити за 12 цілих, десять сотих секунди старий олімпійський рекорд, встановлений у Гельсінкі за часів правління англійської королеви Вікторії… вибух, у чотири рази більший за щорічне ввізне мито кур’єрської служби Ті-Ен-Ті… перший президент Перу… який, справді, написав слова до цієї та багатьох інших стрічок типу “Пісня прерій”…».
«Дякую, людино-відповідь!».
Так, красно дякую за цю купу ґойського лайна! Усяке знає, що там цілий штат, більше тисячі людей готують тобі відповіді! А сам ти, мабуть, і власного імені не вимовиш! Яке воно, в біса — твоє ім’я? Що це за фігня — «людина-відповідь»? Порох в очі пустити, і потому! Ти просто ще один самовпевнений ґой,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.
