Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Не дайте їм пройти далі! — вигукнув Елей, його голос звучав гучно й твердо.

Лицарі, озброєні мечами й щитами, ринулися на монстрів, утворюючи щільний бар’єр. Стріли летіли зверху, влучаючи в перші ряди монстрів, але їх було занадто багато. Кожного разу, коли один монстр падав, інші пробивалися вперед.

— Тримати лінію! — кричав командир, відбиваючи атаку величезного створіння з зубатою пащею, покритою темною слизькою шкірою.

Елей ринувся в бій, розмахуючи своїм мечем, що спалахував яскравим світлом при кожному ударі. Він пробивався через монстрів, його удари були точними й смертельними. Темрява, що випромінювали ці створіння, намагалася поглинути його, але Елей боровся з усіх сил, згадуючи обличчя тих, кого він втратив.

— За Люціуса! За Арнестію! За світло! — викрикнув він, його слова підхопили інші лицарі, додаючи їм сил і рішучості.

Але монстри не відступали. Їхні маси наче не мали кінця. Тим часом з іншого боку стіни знову пролунали глухі удари — ще один камінь пробив новий пролом.

— Вони тиснуть з усіх боків! Ми не витримаємо довго! — крикнув один із воїнів, ухиляючись від лапи величезного монстра.

Елей відчув, як адреналін затоплює його тіло. Він знав, що часу лишалося все менше. Лоран і отці мали встигнути завершити молитву, інакше все буде втрачено.

Елей стояв у центрі хаосу, його меч сяяв, відображаючи слабке світло світанку, яке пробивалося крізь дим і пил. Він бачив, як монстри линули крізь проломи в стінах, їхні темні, викривлені форми рухалися з лякаючою швидкістю. Їхні гарчання й шипіння здавалися гімном темряви, що насувалася.

— За цитадель! За небеса! — викрикнув Елей, розмахуючи мечем, і ринувся в бій.

Перший монстр, що наблизився, був велетнем із кістяними виростами на руках і спотвореним обличчям, ніби злитим із десятків інших. Його рев ударив по вухах, але Елей не похитнувся. Він швидко ухилився від масивного удару, що розколов землю під ним, і завдав потужного удару мечем. Сяюче лезо розсікло тьмяну плоть монстра, і той упав із глухим ударом.

Не встиг Елей перевести подих, як інший монстр, менший і спритніший, кинувся на нього ззаду. Але юнак, немов відчувши небезпеку, різко розвернувся і зустрів ворога мечем. Гостре лезо проникло крізь його груди, але той, навіть умираючи, схопив Елея за плече своїми кігтистими руками. Елей видав короткий крик болю, але швидким рухом вирвався й відкинув мертву тушу вбік.

— Не дайте їм оточити нас! Тримайте лінію! — кричав Елей, відчуваючи, як страх і відвага змішуються в його душі.

Його броня була в крові, але він не зупинявся. Монстри линули хвилями, і кожен наступний здавався більшим і сильнішим. Один із них, схожий на змішання вовка й людини, ринувся прямо на Елея, його лапи розмахували, як леза. Юнак ухилився від одного удару, але другий прорвав його щит і вдарив по руці. Гострий біль пройняв його тіло, але він знайшов у собі сили підняти меч і відсікти лапу монстру, який, спалахнувши світлом меча, зник у темряві.

— Я не здамся! — викрикнув Елей, відчуваючи, як його голос зливається з криками лицарів, які боролися поруч.

Темрява згущувалася, і здавалося, що навіть світло меча починає тьмяніти. Монстри не припиняли своєї атаки, і Елей відчував, як кожен удар забирає в нього останні сили. Він підняв голову і побачив, як один із його побратимів упав, розірваний навпіл величезним монстром із шипами, що виростали з його спини.

— Елей, зліва! — викрикнув один із лицарів, але було вже пізно.

Щось величезне врізалося в нього, зіштовхуючи з ніг. Він упав, але миттєво піднявся, тримаючи меч перед собою. Перед ним стояв монстр, значно більший за інших, із горящими червоними очима, що випромінювали ненависть. Елей відчув, як його серце стискається, але страх лише підживив його лють.

— Тобі не пройти! — вигукнув він і кинувся в атаку.

Монстр зустрів його удар своїм величезним кігтем. Їхні сили зіткнулися, і, здавалося, земля під ними здригнулася. Елей зробив різкий крок убік, ухиляючись від удару, і завдав різкого удару мечем по нозі монстра. Той заревів від болю, але не впав, а навпаки, став ще більш лютий. Його лапа вдарила по щиту Елея, розламавши його навпіл і змусивши Елея відлетіти вбік.

Елей впав, але не здався. Він піднявся, весь у подряпинах і крові, і, сконцентрувавши всі свої сили, вдарив мечем прямо в серце монстра. Той застиг, його тіло спалахнуло яскравим світлом, перш ніж упасти, залишаючи після себе хмару пилу.

Елей обернувся і побачив, як монстри все ще прориваються крізь стіни. Його побратими боролися до останнього, але сили були нерівні.

— Тримайтеся! Ми не можемо відступити! — кричав він, ведучи лицарів у нову атаку.

У залі храму, наповненій лунким голосом молитви сотні отців, повітря раптом змінилося. Вібрація невидимої сили пробігла по стінах, а свічки, що горіли, затремтіли й загасли. Лоран, який стояв у центрі, почав підніматися над підлогою, і його тіло осяяло світлом, яке ставало все яскравішим. Голоси отців не припиняли, навіть коли біль, спричинений осліпленням, стискав їхні тіла.

— Сила небес чує нас! — вигукнув один із отців перед тим, як втратив зір, але його голос не затихав, він продовжував молитву разом з іншими.

Зі стелі храму, крізь купол, зійшов потік сліпучого світла. Тіло Лорана осяяло настільки, що здавалося, ніби він зливається з цією небесною енергією. І раптом, як грім серед ясного неба, світло вибухнуло. Там, де стояв Лоран, тепер був Архангел Міразміель. Його темні крила розкинулися, ніби поглинаючи тіні, які нависали над храмом, а його очі світилися неземним світлом.

Архангел тримав два мечі: один, голубий, сяяв, як світанкове небо, і випромінював спокій і мудрість; другий, червоний, пульсував, немов кров, що тече в жилах, випромінюючи страх і рішучість. Його вигляд був величним і водночас загрозливим.

— Темрява насунулася на цей світ, і я прийшов, щоб стати мечем небес! — промовив Архангел Міразміель голосом, що змішувався з тисячами голосів, ніби говорив не один, а самі небеса.