Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Мерлін уже був біля дверей, коли обернувся з усмішкою:

— Вони мене не зупинять.

Вийшовши з кімнати, чарівник підійшов до вікна навпроти. Його погляд упав на скло — там відбивалося його власне усміхнене обличчя.

«Вони мене не зупинять…» — промайнуло в думках.

Посмішка поволі згасла.

«Краще б я промовчав» — подумав Мерлін.

* * *

Увечері, як і обіцяв, Мерлін зайшов провідати Катану. Йому давно хотілося це зробити, але він стримував себе, не дозволяючи почуттям взяти гору. Донедавна він узагалі сумнівався, що зможе знову довіряти жінкам. Одна з них у його рідному часі ледь не замурувала його живцем.

Катана саме збиралася лягати спати. Вона вже вирішила, що всі візити на сьогодні завершено. Була в халаті поверх нічної сорочки, з розкуйовдженим чорним волоссям, яке ще не встигла зачесати.

Несподівано пролунав стукіт у двері. Жінка здригнулася — вона нікого не чекала. Відчиняючи, подумала, що, мабуть, це Рада, але побачивши на порозі Мерліна, зніяковіла ще більше. Її щоки миттєво спалахнули рум’янцем.

Збентеження промайнуло і в очах Великого герцога.

— Я, мабуть, не вчасно… — невпевнено пробурмотів він.

— Ні! Що ви! Проходьте, я зараз! — швидко відповіла Катана й майже побігла до ширми біля шафи. Витягнувши звідти сукню, переодяглася за дві хвилини й повернулася вже у звичному вбранні. — Лікар мав рацію, нога майже не болить!

Цього разу, залишивши колишню сором’язливість, вона запросила Мерліна сісти в крісло біля каміна, а сама вмостилася поруч.

— Добре, що ви добре почуваєтеся. — сказав Мерлін, і раптом тихо засміявся, зрозумівши, як дивно прозвучала його фраза.

У кімнаті зависла незручна пауза.

— Можна я попрошу звертатися до мене на «ти»? Так мені буде простіше. — звернулася вона. Мерлін кивнув, і вона продовжила. — Я вдячна вам за все, що ти зробив для мене… і для моєї доньки.

— Звертайся до мене також на «ти». — губи чоловіка здригнулись в усмішці, але потім він важко зітхнув. — Але ж я дозволив їй брати участь у битві. Це навряд чи хороший вчинок.

— Рада вперта. Ти б не зміг її переконати.  Так само як і мене. Ми з нею схожі. 

— Я знаю. — усміхнувся Мерлін, зручно вмощуючись у кріслі. — Ти навіть не уявляєш, наскільки я вдячний тобі. Якби не ти, ще багато крові пролилося б, перш ніж Віджио повернулося до складу герцогства.

— Я просто робила те, що підказувало мені серце. — відповіла Катана, випроставши спину.

— І воно тебе не підвело. — мовив він і витяг із кишені складений удвоє аркуш. — Коли я вперше отримав від тебе листа, уявляв тебе зовсім іншою…

— А що це у вас? — зацікавлено спитала вона, помітивши край паперу, на якому щось було намальовано.

— Це знахідка мого брата. Він знайшов на твоєму кораблі. — Мерлін розгорнув аркуш. Там була її фотографія. — Тобі казали, що ти дуже гарна?

Катана усміхнулася, а щоки знову порожевіли. Примруживши очі, вона весело глянула на нього:

— Казали, що я хоробра, розумна… іноді навіть страшна.

— З першим і другим важко не погодитися. Інша б не змогла підняти людей на повстання. — засміявся він.