Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Рембо 📚 - Українською

Читати книгу - "Рембо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рембо" автора Девід Моррелл. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 119
Перейти на сторінку:
в мовчанні, здивовані, що він, чужинець і невірний, переміг. Мосаад дивився на нього, й очі його горіли, як дві жаринки.

Вождь щось пробурмотів, зіскочив з коня та кинувся в траншею. Він схопив Рембо за плечі й поставив його на ноги.

Рембо не опирався. Він знав, що він піддався емоціям, дозволивши злості взяти верх і виграв, це заслуговувало покарання.

Але зненацька Мосаад обійняв його. Рембо здивовано заморгав.

Кров забруднила сорочку Мосаада. Шматки нутрощів прилипли до нього. Він поцілував Рембо в щоку та потиснув руку.

Тут і жителі табору зрозуміли, як їм реагувати. Галявину наповнили радісні вигуки. Інші гравці підходили й обіймали Рембо, самі заляпуючись кров’ю. Щось бурмочучи, вони цілували Рембо й потискали руку.

Вражений, Рембо лише посміхався у відповідь.

Мосаад виголосив промову, підійшов до Рахіма та Халіда й кивнув у бік Рембо.

Збуджено переговорюючись, жителі поверталися в табір і зникали за деревами. Утомлені гравці вели не менш утомлених коней.

Підійшла Мішель і закурила.

Схоже, ви здобули друга.

Усе ще сконфужений, Рембо доторкнувся до брудного обличчя.

Мосаад каже, — продовжувала Мішель, — жоден росіянин не зміг би перемогти його в бузкаші. Ви для нього вже не ворог. Можу додати: ви гарний психолог.

Рембо виліз із ями.

Я нічого не розумію.

Спочатку я сподівалася, що ви досить розумні, щоб програти.

Так, я так і збирався зробити.

Але ви не любите програвати.

Рембо подивився на мокрі від крові штани.

Схоже на те.

Ці люди відчувають, коли людина повинна або перемогти, або загинути. Ви не змогли б обдурити їх. Мосаад зненавидів би вас, якби ви піддалися. Тому я так і сказала. Ви зрозуміли, що повинні виграти. Мосаад повірив вам. Він говорить, що той, хто переміг його, незвичайна людина. Він і себе вважає особливим. Чемпіон, який скорився чемпіонові. Ви дуже проникливі.

Чесно кажучи, я ні про що таке не думав. Я просто робив…

Те, що було природним. — Мішель видихнула хмарину диму. — Цього було достатньо. Мосаад навіть потиснув вашу руку.

І поцілував у щоку.

Ви не розумієте афганських звичаїв. У цих людей є приказка: поцілувати людину в щоку — значить бути просто ввічливим, потиснути руку — запам’ятати його назавжди.

Рембо відчув хвилювання.

Зайдіть у госпіталь, — сказала Мішель. — Я продезинфікую ваші порізи.

Ні. Мені спочатку потрібно дещо зробити.

— Що?

Подбати про коня.

Афганці схвально подивилися, як Рембо зняв із коня сідло й обтирав пітні боки.

Що ви думаєте про бузкаші?

Скажімо так, вона не замінить бейсбол.

РОЗДІЛ 6

Сивобородий старий виліз на валун і повільно затягнув полуденну молитву. Афганці зібралися довкола нього, розстеляючи ковдри та розташовуючись обличчям на південний захід, у бік Мекки.

Рембо повернувся до печери. Поранений, якого Мішель учора лікувала, помер цієї ночі. Хлопчик із чорним обпаленим обличчям лежав на своєму місці. Рембо з жалістю зітхнув.

Мішель підійшла до нього з ганчіркою й тазом з водою.

Зайдіть за цю ковдру, роздягніться та вимийтеся. Ви знайдете чисту сорочку й штани. Я хочу винести ваш закривавлений одяг, перш ніж моїм пацієнтам стане погано від смороду.

Невже я так погано пахну? — Рембо похитав головою. — Думаю, я вже принюхався.

Людина може майже до всього звикнути.

Ні, — Рембо кивнув на обличчя хлопчика. — Не до всього.

Він зайшов за ковдру. Коли ж повернувся, Мішель промила й продезинфікувала рани на його руках і щоках.

Подряпини не надто серйозні, — сказала вона. — Шрамів не буде.

У мене їх і так вистачає.

Я помітила. — Її очі завмерли, коли вона розглядала шрами на його грудях, правому біцепсі й лівій вилиці. — Хто ви?

Людина, яка хоче мирного життя.

Цілком очевидно, що ви пережили інше. Прагнете мирного життя? — Мішель зітхнула. — Та чи не всі ми хочемо цього?

Почувши стукіт дерева об скелю, Рембо обернувся й побачив безногого старого, який шкутильгав на милицях до входу в печеру.

Йому відірвало ноги міною, — сказала Мішель. — Тепер він плазуючий міношукач.*

Що?

Він повзе по мінному полю й шукає безпечну стежку. Він. вважає, що йому вже нічого втрачати… Крім свого життя. Але життя для нього ніщо порівняно з долею країни. Як і для інших афганців. Дух їхній великий і сильний, але й тільки.

Рембо вийшов із печери розгублений. Він закрив очі, щоб угамувати біль, відкрив їх, і душа його наповнилася надією, коли побачив Мусу, який в’їжджав у табір у супроводі трьох вершників і двох навантажених кошиками коней.

Жителі почали поспішно розпаковувати кошики. Халід, Рахім і Мосаад проштовхнулися крізь юрбу. Мосаад мечем піддяг кришку кошика, заглянув усередину та дістав гвинтівку.

Мішель вийшла в печери:

— О, тепер вони допоможуть вам знайти вашого друга.

РОЗДІЛ 7

Траутмен лежав ниць на підлозі своєї яскраво освітленої камери. Обличчя його було суцільним синцем. Кожен рух приносив біль. Останнього разу, коли він справляв малу нужду, він мочився кров’ю.

Його оточували полковник Зейсан, сержант Кауров і ще декілька людей.

Ви тут один, — сказав Зейсан. — Ваше життя в наших руках. Ніхто не знає про вас. Ніхто не намагався розшукувати. Уряд вами не цікавиться.

Траутмен дивився в стіну, ігноруючи його.

Так, я зневажаю їх усіх за те, що й вас. Мене теж зробили гарматним м’ясом, — сказав Зейсан, — але запевняю вас, я все-таки не має наміру втрачати свій шанс і сподіваюся вибратися із цього лайна. Отже, якщо ви хочете звільнити себе від цих страждань, кажіть, навіщо ви тут?

Сержант Кауров ударив Траутмена в живіт. Коліна Траутмена притиснися до грудей. Стогін його був нелюдським.

Навіщо ти тут?

Я не планував, — Траутмен судорожно ковтав ротом повітря, — перетинати кордон. Я зробив помилку…

Кажи ще раз. Правду!

Кауров ударив Траутмена по спині.

Що ти робив за кордоном?

Оглядав визначні пам’ятки.

Шпигун! Скільки американців було з тобою?

Нікого!

Брехун! Скільки американців перейшло кордон?

Кауров ударив Траутмена в пах. Його вирвало.

Не витрачай мій час і не ображай мою розвідку, — сказав Зейсан. — Учора були збиті два вертольоти. Цього ніколи не було в моєму секторі. Ти думаєш, я повірю, що твоя поява та вчорашня атака — збіг? Де знаходиться ватажок заколотників Мосаад Хайдар? Де інші бандити Халід і Рахім? Ти прийшов сюди, щоб пообіцяти їм зброю, допомогу й навчити, як убивати більше моїх людей. Де їхня база?

Кауров ударив Траутмена в обличчя.

Де? Якщо існує план збунтувати народ у цьому районі й підірвати мій авторитет — так і скажи. Ми це

1 ... 93 94 95 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рембо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рембо"