Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Глава 42

Ярик

Стовп світла десь збоку змусив мене й вовка на мить завмерти. Це була така чиста й світла енергія, що я відчув нечуваний приплив сил. Але це не допомогло. Давид одразу збив мій ентузіазм, скористався моїм ступором і притис мене своєю величезною лапою до холодної землі. Я почув хрускіт кісток — це були мої кістки.

Стовп світла почав зменшуватись, і раптом Давид завив. Його оповила вогненна батіжка. Вона обплітала вовка, як отруйний плющ, стискала й затягувалась усе тугіше. Він відпустив мене й, похитнувшись, гепнувся на землю поруч. Це була Джая. Вона стояла трохи осторонь, у лівій руці тримала батіг, а в правій…

Спершу я не повірив своїм очам. Може, це гарячка, і мені мариться? Це ж не може бути серце? Звідки?

Я застиг. Раптом стало так холодно. Я почав шукати в натовпі знайому, кохану постать. Не міг поворухнутися — кожен рух віддавався нестерпним болем. Але де ж вона? Я ж дурень, вона ж пішла до машин. Пішла ж? Правда?

Заплакане обличчя Джаї не давало мені спокою. Тим часом її сітка вбирала в себе чорну магію, яку поглинув Давид. Вовк стрімко зменшувався в розмірах. А серце в руках мага все яскравіше світилося жовтим.

До мене підбігли Тео й Марк. Нарешті брат звільнився з ментального полону, але в ньому важко було впізнати мого веселого та життєрадісного посіпаку.

– Ярик! Як ти?!

Поки я був вовком, не міг відповісти, не міг запитати про Лію. Час завмер в очікуванні. Очікуванні чого? А, так — зустрічі з моєю Лією. Як же я втомився, хочу спокою.

Коли Джая закінчила, Давид знову став людиною й лежав на спині, не ворушачись. Магу вдалося забрати всю енергію артефакту й навіть трохи більше. Тепер не варто хвилюватися, що Давид стане ватажком перевертнів. Він назавжди залишиться людиною.

Коли Джая підійшла ближче, я рефлекторно сіпнувся, відчувши знайомий запах. Лія?! Ні, це була не вона.

Лише частинка.

Я не вірю!

Ні!

Не може бути!

Я був не при собі. Тільки не вона! Я не знаходив у собі сил прийняти те, що з нею сталося.

Джая ридала, розповідаючи, що це був її вибір. Тео й Марк намагалися втримати мене на місці. А перед очима спалахувало маленьке сердечко, що ще недавно билося в грудях моєї коханої.

У натовпі здійнявся шум, і люди почали розходитися. Це був… Не може бути! Сал! Він живий!

– Що ж ви з нею зробили?! – на руках він ніс бездиханне тіло Лії.

Я кинувся їм назустріч. Сал поклав її на землю. Я ткнувся носом у її обличчя. Холодна. Така холодна.

– Лія! Навіщо?! Навіщо?! – я ридав, моє серце розривалося на мільйони уламків.
– Вона не могла інакше, – прошепотів Сал.

Головою я розумів, що це був її вибір. Але чому вона на нього зважилась?

Це ж моя місія — жертвувати собою!

Це я винен!

 Я вбив її, взявши з собою на пошуки артефакта. Я втратив її назавжди.

– Такою вона й була, наша дівчинка.
– Як ти можеш так спокійно про це говорити?! – лють охопила мене.
– А як інакше? Частково я теж винен у тому, що сталося. Теж мені — дух-охоронець! Але я маю щось спробувати!

Я не вірив своїм вухам.
– Що?
– Ну…
– Я тобі голову відірву! – кинувся я на нього.
– Тихо-тихо! А хто ж тоді твою кохану поверне?

Не може бути? Я не вірив йому.
– Це неможливо. Некромантія — не варіант. Не думаю, що Лія захоче жити, харчуючись чужими мізками чи ще чим гірше, – Джая кинула на нас здивований погляд.
– Фу, ні. Я хочу спробувати дещо інше. Але без допомоги цієї чарівної леді не обійтися.
– Усе, що завгодно! – Джая аж підстрибнула.
– Ото й добре!

Рудий взяв серце Лії, яке зараз виглядало не як серце, а як маленький жовтий клубок енергії. Після кількох маніпуляцій він вклав його назад їй у груди.
– Зараз! – покликав він Джаю.

Вони взялися за руки й доторкнулися до Лії, утворивши замкнене коло. Руни на руках Джаї спалахнули яскравим полум’ям, а очі Сала стали бурштиновими. Жодних заклять чи зайвих рухів. Напруга мало не повалила Джаю з ніг. Маг ледве трималася, але, вчепившись міцніше в рукав Сала, продовжувала передавати енергію.

Тим часом у тілі Лії почалися зміни. Від грудей по тілу розповзалося жовте світло. Я з завмиранням серця стежив, як воно поглинало її – і вона почала дихати.

Боже мій! Вона дихає! Її груди здіймалися. Але вона досі залишалась без свідомості.

– Це все, що ми змогли зробити.
– Далі — все залежить від неї, – Сал підняв Джаю, яка ледве трималася на ногах.

Я залишився біля коханої. Ми переклали її до машини й накрили ковдрою, щоб не замерзла. Я слухав її дихання, відчував аромат її тіла. Її шкіра пахла фіалками. Як дивно — ніколи раніше цього не помічав.

Годі спати! Я підскочив на лапи й почав шалено облизувати їй обличчя. Ти прокинешся! Ти не покинеш мене ще раз! Я ж іще не встиг насварити тебе за те, що віддала своє серце без дозволу.

Живи!

 Чуєш?

Повертайся до мене!

 Пішли зі мною далі!

 Я не можу без тебе.

– Ну годі вже, Блек! Фу!

Вона розплющила очі і почала мене відштовхувати. Яскраво-жовті. Дивно… але що ж, доведеться звикати.

– Ярик?! Як? Я ж…

Ми вибралися з машини — на воскресіння Лії прийшли подивитися всі наші. І не тільки подивитися. Тільки лінивий її не обійняв.
– Вийшло, – Джая не вірила своїм очам.
Сал з полегшенням видихнув.
– Дякую, – прошепотів я одними губами.
– Завжди будь ласка.
– То це ваша робота? – Лія усміхалася й обіймала Джаю та Сала. – Там у темряві я вас бачила. Дякую, що не залишили мене. І тебе я чула, – звернулася вона до мене, – хто там збирався мене відшльопати?!
Обійми — це так приємно. Я відчував її тепло і любов і не вірив, що Всесвіт знову подарував мені її. Адже ще нещодавно я думав, що втратив Лію назавжди.

Епілог

Лія