Читати книгу - "Габрієла"

нарешті до Ільєуса. Останній хижак — старий беззубий лев — був подарований префектурі в Конкісті на знак подяки за залізничні квитки, оскільки годувати його все одно не було змоги, «Данайський подарунок», — пожартував префект. В кожному місті, де зупинявся цирк, з нього обов'язково тікали актори, навіть не вимагаючи належної платні. Було розпродано все, що продавалось, геть до килимів з манежу. В спискові трупи тепер стояла родина директора: дружина, дві заміжні дочки і одна незаміжня, двоє зятів і один далекий родич, що виконував обов'язки білетера і керував уніформістами. Семеро акторів чергувались на манежі у найрізноманітніших номерах: еквілібристиці, сальто-мортале, ковтанні шпаг і вогню, ходінню по дроту, картярських фокусах, вправах на жердинах, пофарбованих в чорний колір, і акробатиці. Старий директор цирку був клоуном, грав на пилці, і під цю музику танцювали три його доньки. Вся родина об'єднувалась у другій частині програми для інтермедії «Донька клоуна», суміші клоунади і мелодрами, «веселої і зворушливої трагікомедії, що змушує шановних глядачів сміятись і плакати». Як вони дістались до Ільєуса, відомо лише всевишньому. Тут вони сподівалися заробити хоча б на квитки до Баїйї, де мали б змогу приєднатися до якогось більш-менш солідного цирку. В Ітабуні родина майже жебракувала. Гроші на проїзд роздобули три доньки — дві заміжні і незаміжня, ще неповнолітня, — вони танцювали в кабаре.

Туїска став для циркачів посланцем божим: він одвів нещасного директора до комісара поліції, щоб одержати звільнення від податку, який бере поліція; до Жоана Фулженсіо, щоб видрукувати програму в кредит; до сеньйора Кортеса, власника кінотеатру «Віторія», щоб попросити безкоштовно старі стільці, непотрібні після реконструкції кінотеатру, і в корчму «Дешева кашаса», що зажила сумнівної слави, аби найняти уніформістів із тамтешніх п'яничок. За все це Туїска одержав роль прислужника в п'єсі «Донька клоуна» (актор, що виконував цю роль раніше, залишив цирк в Ітабуні, не діставши належної йому платні, і поміняв арену на прилавок крамниці).

— Директор просто отетерів, коли на його прохання я повторив свою репліку: я все сказав правильно. А він же ще не бачив, як я танцюю…

Габрієла радісно плескала в долоні, слухаючи розповідь Туїски про події минулого дня, а також новини із чарівного світу циркового життя.

— Ти будеш справжнім актором, Туїско. Завтра я сидітиму в першому ряду. Я запрошу дону Армінду, — казала вона, — і попрохаю сеньйора Насіба, щоб він прийшов теж. Він, звичайно, зможе прийти, залишивши на часинку бар, аби поглянути на тебе… Я буду плескати так, що аж руки болітимуть.

— Мати теж прийде. Я її проведу без квитка. Може, після того, як вона побачить мене на арені, дозволить мені піти з ними. Але це дуже бідний цирк… У них так сутужно з грошима. Вони варять собі їсти прямо в цирку, щоб не витрачати грошей на готель.

Але в Габрієли була своя певна думка про цирк:

— Всі цирки гарні. Можливо, цей розпадеться через різні знегоди, але він усе одно гарний. Над усе в світі я люблю циркові вистави. Вони мені страшенно подобаються. Завтра я неодмінно прийду і плескатиму щосили. Я приведу із собою сеньйора Насіба. Можеш мені повірити.

Тої ночі Насіб повернувся дуже пізно. Відвідувачі сиділи в барі до світанку. Після закінчення кіносеансів навколо поета Аржілеу Палмейра зібралось чимало люду. Поет обідав у Капітана, відвідав декого, продав ще кілька примірників «Топазів» і зачарувався Ільєусом. Жебрацький цирк, який він побачив у порту, не міг, звичайно, конкурувати з ним. Розмова в барі затяглася до глупої ночі, поет показав, як він уміє пити. Він називав кашасу «нектаром богів» і «абсентом кабокло»[71]'. Потім Арі Сантос прочитав свої поезії, схвально оцінені маститим гостем:

— Яке глибоке натхнення і бездоганна форма!

Після довгих наполягань прочитав свої поезії і Жозуе.

Він читав модерністські поеми з метою шокувати маститого поета. Але той не був шокований:

— Чудово! Я не поділяю поглядів футуристів, але аплодую обдаруванню, в якому б таборі воно не перебувало. Яка сила, які образи!

Жозуе капітулював: зрештою, ім'я Аржілеу відоме всім, у нього чимало виданих книжок, він навіть роздає автографи. Жозуе подякував поетові за високу оцінку і попросив дозволу почитати кілька своїх останніх творів. Протягом вечора Глорія не раз з нетерпінням виглядала у вікно, спостерігаючи за баром. І ось вона побачила й почула, як Жозуе, стоячи, декламує вірші, де щедро згадуються перса, сідниці, голі животи, гріховні поцілунки і обійми та оспівуються неймовірні вакхічні оргії. Аплодував навіть Насіб. Доктор згадав ім'я Теодоро де Кастро. Аржілеу підняв чарку:

— Теодоро де Кастро! Великий Теодоро! Я схиляюся перед співцем Офенізії і п'ю за його світлу пам'ять!

Всі випили. Поет почав пригадувати уривки з поем Теодоро, час від часу перекручуючи текст:

У нічній тривожній тиші

Офенізія сумує при вікні…

— Ридає…— поправив Доктор.

Після історії Офенізії, яку згадали між тостами, спливли у пам'яті інші; не обминули імен Сіньязіньї і Осмундо, потім перейшли до анекдотів. Насіб реготав… Капітан вдався до свого невичерпного репертуару. Відомий поет розповідав також непогано. Його гучний голос перебивався розгонистим реготом, що перекочувався через майдан і, повторений луною, губився у скелях. Людно і гамірливо було у кімнаті для гри у покер: Амансіо Леал грав з Езекієлом, сірійцем Малуфом, Рібейріньйо і Мануелом дас Онсасом.

Насіб прийшов додому зморений, йому смертельно хотілося спати. Він розлігся на ліжкові; Габрієла прокинулась, як завжди, коли він повертався з бару:

— Насіб… Так пізно… Ти чув новину?

Насіб позіхнув, він дивився на її тіло, що темніло на простирадлах, в цьому тілі для нього щоночі відроджувалась таємниця; легеньке полум'я бажання загорілося між утомою і сном.

— Страшенно хочу спати. Яка там ще новина?

Він простягнувся на ліжку, поклав ногу на стегно Габрієли.

— Туїска тепер актор.

— Актор?

— Саме так. В цирку. Він буде грати…

Рука араба зморено піднімалася вгору по її ногах.

— Грати? В цирку? Не розумію, про що ти говориш.

— А що тут розуміти? — Габрієла сіла на ліжку, бо хіба можна мовчати, коли назрівають такі сенсаційні події? — Він забігав до нас по обіді і розповів… — Вона полоскотала заснулого Насіба, щоб розбудити його.

— Хочеш? — Насіб задоволено розсміявся. — Ну гаразд…

Але вона розповідала про Туїску і про цирк:

— Ти міг би завтра зі мною і доною Арміндою піти й подивитись на Туїску? Залиш на часинку бар, нічого не трапиться.

— Завтра ні. Завтра ми йдемо з тобою на літературний вечір.

— Куди?

— На літературний вечір, Біє. Приїхала одна освічена людина, поет. Він пише вірші і вкладає