Читати книгу - "Фараон"

І молодий царевич, хоч іще не мав досвіду, зрозумів, що повинен бути обережним, не поспішати, нікого не. відштовхувати, але й, нікому дуже не довіряти. Він уже вирішив розпочати війну з Ассірією, але не тому, що її хотіли знать і фінікійці, а тому, що Єгипту було потрібне багатство й раби.

Та, зважившись на війну, він хотів діяти розважно: поступово схилити до неї стан жерців і лише в разі їхнього опору знищити їх з допомогою війська і знаті.

І саме тоді, коли святі Мефрес і Ментезуфіс сміялися з пророкувань Саргона, що наступник трону не піддасться жерцям, а змусить їх коритися, вже тоді царевич мав готовий план приборкання жерців і знав, які має для цього засоби. Але коли починати цю боротьбу і як її вести, мало показати майбутнє.

«Час — найкращий порадник», — сказав він сам собі.

Тепер царевич був спокійний і задоволений, як людина, яка після довгих вагань знає, що їй робити, і вірить у власні сили. І щоб позбутися навіть слідів недавнього хвилювання, він пішов до Сари.

Граючись з сином, він завжди забував про свої клопоти, і втіха сповнювала його серце.

Минувши сад, він зайшов до палацу своєї першої коханки і застав її знову в сльозах.

— О Саро! — вигукнув він. — Якби в твоїх грудях був Ніл, ти могла б і його виплакати.

— Я вже не буду… — мовила вона, але ще рясніші сльози полилися з її очей.

— Що з тобою? — спитав царевич. — Мабуть, знов знайшла собі якусь ворожку, яка налякала тебе фінікіянками?

— Я боюся не фінікіянок, а Фінікії! — відповіла Сара. — О мій повелителю, ти навіть не знаєш, які це підступні люди…

— Палять дітей? — спитав, усміхнувшись, царевич.

— А ти думаєш, ні?.. — сказала Сара, дивлячись на нього великими очима.

— Вигадки! Я знаю напевно від князя Гірама, що все це вигадки!..

— Гірам?! — скрикнула Сара. — Гірам, та він же найбільший розбійник! Спитай мого батька, він тобі розкаже, як Гірам заманює на свої кораблі молодих дівчат у далеких краях і, розпустивши вітрила, вивозить їх, щоб продати. У нас була ясноволоса невільниця, яку викрав Гірам. Вона гинула з туги за своїм краєм, але не могла навіть розказати, де її батьківщина. Так і померла!.. Такий Гірам, такий же негідник Дагон, такі всі ці мерзотники…

— Може, й так, але що нам до того? спитав царевич.

— А ось що, — відповіла Сара. — Ти, мій повелителю, слухаєш зараз порад фінікійців, а тим часом наші євреї вивідали, що Фінікія хоче викликати війну між Єгиптом і Ассірією… Нібито навіть найбільші купці й лихварі фінікійські дали страшну клятву, що доб’ються цього…

— Навіщо ж їм війна? — спитав царевич з удаваною байдужістю.

— Навіщо? — вигукнула Сара. — Вони і вам, і ассірійцям постачатимуть зброю, товари й відомості про ворога, а за це все змусять удесятеро більше платити… Обдиратимуть мертвих і поранених з обох сторін… У ваших і в ассірійських воїнів скуповуватимуть награбовані речі й невільників… Хіба цього мало?.. Єгипет і Ассірія будуть сплюндровані, а Фінікія збудує нові склади для своїх скарбів.

— Хто ж тобі виклав таку мудрість? — усміхнувся царевич.

— Хіба ж я не чую, як мій батько, наші родичі і знайомі шепчуться про це, тривожно оглядаючись, щоб їх ніхто не підслухав? Хіба я, нарешті, сама не знаю фінікійців? Перед тобою, володарю, вони лежать на животі, і ти не бачиш їхніх облудних поглядів, а я не раз приглядалась до їхніх очей, зелених від пожадливості або жовтих від гніву. О повелителю мій, фінікійці — як отрутні змії!

Рамзес дивився на Сару й мимоволі порівнював її щире кохання з розрахунком фінікіянки, її ніжні пориви з підступною холодністю Ками.

«Це правда, — думав він, — фінікійці — отрутні змії. Але якщо Рамзес Великий використовував на війні лева, чому б мені проти ворогів Єгипту не скористатися зміями?»

Та чим очевиднішою була для нього підступність Ками, тим палкіше він прагнув її. Душа героя іноді шукає небезпеки.

Він попрощався з Сарою і раптом, невідомо чому, пригадав, що Саргон його підозрівав у нічному нападі. Царевич стукнув себе по лобі.

— А чи не мій двійник, — мовив він, — влаштував цю бійку з послом?.. В такому разі хто його намовив? Може, фінікійці?.. А якщо вони хотіли вплутати мене в таку брудну справу, то правду каже Сара, що всі вони мерзотники, яких я мушу остерігатися…

В ньому знову спалахнув гнів, і він вирішив негайно все з’ясувати, але оскільки вже починало сутеніти, то Рамзес, не заходячи до себе, пішов до Ками.

Він не боявся, що його можуть упізнати, а на випадок небезпеки в нього був меч…

В палацику жриці світилося, але в просторім його передпокої слуг не було.

«Досі, — подумав Рамзес, — Кама відсилала своїх слуг, коли я мав прийти до неї. Сьогодні чи вона відчуває, що я буду, чи, може, приймає щасливішого за мене коханця?..»

Рамзес піднявся на другий поверх, став перед покоєм фінікіянки і раптово одкинув завісу. В покої були Кама й Гірам, які про щось шептались.

— О, не в добрий час я прийшов сюди! — розсміявся царевич. — Чи й ти, князю, залицяєшся до жінки, якій під страхом смерті заборонено виявляти ласкавість до чоловіків?

Гірам і жриця попідхоплювались.

— Мабуть, якийсь добрий дух шепнув тобі, володарю, — мовив фінікієць кланяючись, — що ми говоримо про тебе…

— Готуєте мені якусь несподіванку? — спитав намісник,

— Може!.. Хто знає?.. — відповіла Кама, з викликом глянувши на нього.

Та царевич холодно сказав:

— Коли б ті, що збираються й далі робити мені несподіванки, не попали власною шиєю під сокиру або в петлю. Це б їх більше здивувало, аніж мене їхні вчинки.

Усмішка застигла в Ками на ледь розкритих устах; Гірам зблід і покірно озвався:

— Чим ми заслужили гнів повелителя й захисника нашого?

— Я хочу знати правду, — мовив царевич, сідаючи і грізно дивлячись на Гірама. — Я хочу знати, хто влаштував напад на

ассірійського посла і вплутав у цю підлу справу чоловіка, так схожого на мене, як моя права рука схожа на ліву?

— Бачиш, Камо, — озвався оторопілий Гірам, — я казав, що залицяння цього негідника до тебе, може накликати на нас велике нещастя. Так воно й сталось! Навіть чекати довго не довелося.

Фінікіянка впала до ніг царевича.

— Я все скажу! — заблагала вона ридаючи. — Тільки викинь, повелителю, з свого серця неласку