Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

440] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!

441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.

444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:

445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,

446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би

447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою.

448] Бо під великим містом Пріамовим б'ються численні

449] Діти богів, - ти злобу їх страшенну на себе накличеш.

450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,

451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою

452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.

453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,

454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло

455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,

456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний

457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.

459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,

460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла

461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.

462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,

463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,

464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.

465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.

466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,

467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив

468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він

469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.

470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,

471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.

472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:

473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий

474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.

475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.

476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла

478] Й схибив удруге, - над лівим плечем пролетів мідногострий

479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла

480] Кинутий спис був не марно - утрапило мідяне вістря

481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.

482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,

483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби

484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.

485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,

486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту.

487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає

488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним

489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, -

490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,

491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492] «Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині

493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!

494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.

495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська

496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.

497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,

498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє

499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї

500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.

501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».

502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі

503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,

504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,

505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.

506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались

507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:

509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.

510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло

511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,

512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.

513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514] «Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській

515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш

516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.

517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку

518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові

519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.

520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти

521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув -

522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!

523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських

525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,

526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».

527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,

528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані

529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.

530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,

531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.

532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська

533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.

534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв -

535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором

536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,

537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

538] «Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!

539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,

540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.

541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,

542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.

543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.

544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,

545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа

546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,

547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»

548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний

549] Смуток обняв