Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 130
Перейти на сторінку:
тільки знизав плечима.

Ми стояли втрьох і дивилися на неї, і вигляд у нас, мабуть, був ще той. Соня налила вина, залпом вихилила гранчак і з ненавистю зиркнула на мене:

— Може, змиєш свою клоунаду? Виглядаєш, наче зарюмсана шмата.

— Тобі краще знати, як виглядає зарюмсана шмата,— відповів я з гідністю.— А мені й так непогано!

— Ах ти ж, тварюко! — вибухнула Соня.— Ще й має нахабство обзиватися! А я ж тебе навіть із мамою познайомила... Щоб ти знав: я ніколи не плачу, а за шмату ти мені зараз відповіси!

Вона кинула цуцика на стіл — той миттю зістрибнув з нього і подріботів у куток кабінету, а сама кинулась до товариша Дванадцять і вчепилася у його рукав.

— Дай йому в пику! Швидко! — звеліла Соня.— Або зараз же вертай мій фен!

Товариш Дванадцять замислився. Я обачно відступив на крок.

— То ж як у тебе совісті вистачило, га?! — накручувала сама себе Соня, звертаючись уже до мене і скаженіючи майже в геометричній прогресії.— Пити, курити разом з нами, хихотіти, а потім отак мене підставити? Та що ж ти за людина така? Як ти наважився?!

— Я сказав правду! — Я теж почав виходити із себе.— Тобі відомо, що таке правда? Чула про таке?

— Ти ж ні чорта не знаєш і не розумієш!

— Я знаю, що Захарченко не винен! Хлопець сидить у СІЗО ні за що!

— Та звідки, скотиняко, тобі це знати?! Хто ти такий? Звідки ти взявся? — вона знову повернулася до товариша Дванадцять.— Дай йому, негайно! І ти, лупатий! — звернулася вона до сторопілого прес-секретаря.— Чого стоїте, наче боввани?! Обидва наваляйте йому, прямо зараз!

Невідомо, чим би це все скінчилося, аж раптом з’явився Саша. Він оцінив диспозицію, коротко кинув мені: «Вийдемо на хвильку», і пішов з кабінету. Я рушив слідом.

Саша чекав на мене біля вікна у кінці коридора. Він енергійно розкурив одну сигарету, передав мені, і тут же розкурив іншу — для себе.

— Ти знаєш, що я там був,— сказав він, удивляючись мені в очі.

— Знаю.

— Мені коштувало певних зусиль, щоб там не світитися,— продовжував він, випускаючи дим ідеальними колечками,— тому я тобі збрехав. Але зараз, після моєї першої в житті проповіді, я скажу тобі чистісіньку правду. Я в цьому не винен. Тож якщо ти насправді журналіст, а не якесь лайно, ти мусиш дослухатися і до мене. І все ретельно зважити.

Я замислився над його словами.

— Знаєш, що каже товариш Дванадцять? — нарешті поцікавився я.

— Кажи.

— Він упевнений, що Наташу Штос убила Соня.

— Соня? — посміхнувся Саша.— Навіщо?

— Ревнощі, або заздрість...

— Ілля... Справа в тому, що він у неї закоханий. Але ніколи в цьому не зізнається. Ілля завжди вдає, що у нього нема почуттів,— він же залізний революціонер. У нього єдина коханка — революція, хіба він може її зрадити? Тобі не здається, що соціальний активізм — це теж збочення? Я іноді думаю: а може, він просто дівич? Це багато що пояснює... У мене був один знайомий, який у свої двадцять вісім жодного разу не був з жінкою, уявляєш? І насправді таких багато, кому з дівчатами не щастить... Тут навіть не в зовнішності справа...

— Навряд чи це так,— відповів я після паузи.

— Я теж думаю, що навряд чи,— швидко підхопив Саша.— Звичайно, він перепихнувся в старших класах з якоюсь тихою Машею з першої парти, аби зрозуміти, що воно таке і не відрізнятися від таких же агресивних невдах. Але я думаю, це його не дуже зацікавило... Адже Маша не Ленін, розумієш? І навіть не Інеса Арманд. Вона нічого не знала ні про революцію, ані про державу, лишень тихенько пихтіла, коли він її вовтузив... У сексі нема місця класовій боротьбі. Ні, певна боротьба, звичайно, є, але коли справа доходить до знятих трусів, то і пролетаріат, і буржуазія однаково схильні до експлуатації... Ілля мав би подобатися дівчатам, він же досить симпатичний хлопець, але у ньому є щось таке, що рано чи пізно викликає відразу. Не помічав? Якась внутрішня помилка...

— Якщо не ти, і якщо не вона...— почав я міркувати, не звертаючи уваги на його риторику — тільки-но виголошена проповідь давалася взнаки.— То хто ж тоді? Я не можу повірити, що це Захарченко!

— Ні,— відповів Саша майже пошепки.— Не він. Він навіть нічого про це не знав...

— А хто ж тоді?

— А ти мізками розкинь, преса... Я ж ніколи не виступав по героїну. Жодного разу не мав з ним справи. Я прихильник «швидкості». А Захарченко — всього-навсього дурний хлопець, який прийшов у той день не на ту вечірку.

— Луговий?

1 ... 93 94 95 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"