Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Більшість американців зараз користуються соціальними мережами, такими як Фейсбук та Твітер. Двоє моїх друзів, не знайомих один з одним, республіканець і демократ, пояснили мені (кожен окремо), яким чином їхній обліковий запис у Фейсбуці виконує роль основного інформаційного фільтра. Демократ (людина молода) постить новини та коментарі, пересилає їх фейсбучним друзям, які, у свою чергу, пересилають йому свої новини та коментарі; цих людей він обрав друзями частково тому, що вони поділяють його погляди. Коли хто-небудь поширює інформацію, викладену з республіканської точки зору, то він видаляє цю людину зі списку своїх друзів. Серед людей, із якими цей мій приятель «припинив дружбу», — його тітка та дядько, з якими він також перестав спілкуватися особисто через їхні республіканські погляди. Протягом дня він часто переглядає свою фейсбучну сторінку на айфоні й користується ним для пошуку та прочитання статей в онлайн-газеті, які збігаються з його поглядами, але друкованих газет він не передплачує і телевізор не дивиться. Інший мій друг, республіканець, розповів мені приблизно те саме, з тією лише різницею, що зі списку друзів він видаляє тих, хто постить матеріали, викладені з демократичної точки зору. Результат: кожен із моїх друзів черпає інформацію лише із визначеної наперед вузькоспеціальної ніші.

-

Але навіть таке розширення нашого питання про сьогоднішню політичну поляризацію в Сполучених Штатах — від поляризованих поглядів наших політиків до поляризованих поглядів усього нашого електорату — все одно є завузьким. Воно визначає поляризацію як явище, притаманне начебто лише політичній сфері. Однак насправді воно значно ширше: поляризація, нетерпимість та жорстокість посилюються і в інших сферах американського життя, а не лише в царині політики. Ті з американських читачів, кому уже за 40, задумайтесь, будь ласка, про зміни, які ви спостерігали останнім часом у поведінці американців у ліфті (ті, хто чекає на ліфт, швидше за все, не давши людям вийти, починають проштовхуватися повз них); про нестачу ввічливості в учасників дорожнього руху (хамство по відношенню до інших водіїв); зменшення доброзичливості на пішохідних переходах і вулицях (американці віком до 40 років менш схильні вітатися з незнайомими людьми, ніж люди, яким за 40); і, що особливо важливо, про всіляку образливу лексику, в першу чергу під час електронного спілкування.

Ці тенденції я помітив навіть у середовищі американських науковців-дослідників, до якого потрапив іще 1955 року. Нинішні американські наукові дебати стали більш запеклими та злостивими, ніж 60 років тому. Ще на початку своєї наукової кар'єри я став учасником наукових суперечок і беру в них участь і донині. Але раніше я вважав науковців, з якими розходився у поглядах на наукові проблеми, своїми друзями, а не особистими ворогами. Пригадую свою відпустку в Британії після конференції з фізіології, коли я здійснював екскурсії до зруйнованих цистеріанських монастирів разом із приємним і чемним американським фізіологом, з яким під час конференції мав великі розбіжності щодо механізму епітеліального переміщення води. Нині це було б неможливо. Натомість тепер науковці, які зі мною не погоджуються, регулярно подають проти мене судові позови, погрожують судовими переслідуваннями і ображають словесно. Людям, які запрошують мене виступити з лекцію, доводиться наймати охоронців, щоб захистити мене від розлючених критиків. Один науковець завершив свій огляд однієї з моїх книжок такою фразою: «Стули пельку!» (цей огляд згодом був опублікований). Життя науковців віддзеркалює американське життя в цілому, його відображають також наші політики, наші виборці, наші користувачі ліфтом, наші водії автомобілів і наші пішоходи.

Усі ці сфери американського життя є гранями одного широко обговорюваного явища, а саме занепаду так званого «соціального капіталу». Як наголосив політолог Роберт Патнем у своїй книзі «Боулінг на самоті», «соціальний капітал стосується зв'язків між індивідами — громадських мереж і норм взаємності та довірливості, які з них виникають». У цьому сенсі соціальний капітал є близькоспорідненим із так званими «громадянськими чеснотами». Йдеться про довіру, товариськість, групову приналежність, допомогу, очікування допомоги зі сторони, які зростають завдяки активній участі та членстві у всіляких колективах — від книжкових клубів, боулінг-клубів, бридж-клубів, релігійних громад, товариств, асоціацій «батьки-вчителі» й до політичних організацій, професійних товариств, клубів ділових людей, зборів міської громади, ветеранських асоціацій тощо. Участь у таких колективах сприяє розвитку загальної взаємності, тобто вмінню робити щось для інших людей і разом із цими людьми, довіряти їм і водночас знати, що ці люди та інші члени колективу колись зроблять щось і для вас. Проте американці дедалі рідше долучаються до таких груп безпосереднього спілкування, натомість дедалі частіше віддаючи перевагу інтернет-групам, у яких ви ніколи безпосередньо не зустрічаєте, не бачите й не чуєте вашого візаві.

Одним із пояснень, яке дають Патнем і багато інших політологів причинам занепаду соціального капіталу в Сполучених Штатах, є поширення непрямого спілкування на шкоду спілкуванню тет-а-тет. Телефони з'явилися у США ще в 1890 році, але насичення ними ринку припадає лише на 1957 рік. Радіоприймачами ринок наситився у період із 1923-го по 1937 рік, телевізорами — із 1948-го по 1955-й. Але найбільшою зміною стало недавнє поширення інтернету, стільникових телефонів і текстових повідомлень. Радіо та телевізор ми використовуємо для отримання інформації та для розваг, а телефон і електронні медійні засоби, які з'явилися зовсім недавно, — для тих самих цілей і, звісно, для спілкування. Але до винайдення письма все спілкування та передача інформації здійснювалися особисто, тет-а-тет, коли люди або розмовляли один з одним, або слухали ораторів, акторів і музикантів. Хоча кінематограф, який з'явився на початку XX століття, й не забезпечував безпосереднього живого спілкування, він, принаймні, витягував людей з домівок до кінотеатрів, і вони утворювали соціальні групи, часто отримуючи від контактів із друзями таке саме задоволення, як і від спілкування з «живими» промовцями та артистами.

Нині ж більшість засобів наших розваг — смартфони, айподи, відео-ігри — призначено для розваг одинаків, а не колективів. Вони є індивідуально підібраними цільовими засобами, так само, як і підібрана саме для певної ніші цільова політична інформація. Телебачення, що й досі є найбільш поширеною формою розваг для американців, тримає їх удома, номінально — разом з іншими членами родини. Американці проводять більше часу за колективним переглядом телепрограм, аніж спілкуючись один з одним, а