Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сліди на піску 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліди на піску"

300
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліди на піску" автора Роман Іванович Іваничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 98
Перейти на сторінку:
IV

Моя праця над романом «Бо війна – війною» на деякий час призупинилася: мені треба було багато домислювати, бо про подальше життя Михайла Іваничука після його арешту я не мав жодної інформації й тому ототожнював стрийка з утікачем із Соловецьких островів скитальником Михайлом, який вряди-годи з’являвся над озером Ямбато й випрошував у рибалок сірників та солі. Його живого бачив мій брат Євген.

Проте доля вченого склалася зовсім інакше.

1932 року він повернувся з експедиції у славі. Ним цікавилися науковці й письменники, журналісти брали в нього інтерв’ю, його дружиною стала найвродливіша, як він вважав, харків’янка. Через два роки Михайло випустив у видавництві «Харківський робітник» книжку спогадів «14 місяців на Землі Франца-Йосифа», яка з’явилася одночасно українською і російською мовами; захистив у Харківському ІНО докторську дисертацію «Опис рельєфів Землі Вільчека і Комсомольських островів», його обрали професором ІНО; крім того Михайло потаємно готувався до експедиції в Антарктику, сподіваючись, що така колись відбудеться, й видав у тому ж видавництві брошуру «Антарктида».

1936 року Р. Л. Самойлович включив Михайла Іваничука до складу Першої експедиції на Північний полюс, яка під керівництвом Івана Дмитровича Папаніна мала відбутися 1937 року, але з невідомих причин Михайла виключили із списку. Незабаром причина з’ясувалася: у квітні 1937 року його заарештували.

Вигадувати подальшу біографію М. Іваничука мені не довелося: на початку 1990-х років трапилася нагода дізнатися про нього всю страшну правду.

Мій брат Євген (сьогодні покійний), який у той час проживав у Коломиї, отримав у Службі безпеки України дозвіл ознайомитися з кримінальною справою Михайла Іваничука.

Отже, стрийко був звинувачений у тому, що, перебуваючи на еміграції у Празі, служив агентом диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича й переїхав в Україну для шпигунської діяльності на користь Чехо-Словаччини.

Методи допитів у НКВД нині усім відомі, тому не варто шукати особливої відповіді на те, чому М. Іваничук покірно зізнався у всьому, що йому інкримінували.

Цитую зізнання Михайла з протоколу:

«Вперше я зв’язався з білоемігрантами у Празі 1921 року. Мої з ними стосунки почалися з участі в контрреволюційному «Союзі студентів» і в «Українській академічній громаді», в якій я секретарював. До шпигунської діяльності залучив мене професор Карлового університету Іван Ріпка, який перед моїм від’їздом до СРСР виплатив мені дві тисячі крон. Мав я збирати матеріали про економічне становище і настрої українського народу… 1931 року з метою сховатися від радянського правосуддя я виїхав у Ленінград в Арктичний інститут і влаштувався на зимівлю на Землі Франца-Йосифа, звідки посилав радіограми за кордон професору Ріпці та директорові Празького географічного інституту професорові Шварцбергу…»

І так далі… Абсурд, що волає до неба о помсту!

9 серпня 1937 року Михайло Іваничук був засуджений до розстрілу, вирок виконаний 10 серпня в Харкові.

Наводжу акт про виконання вироку.

«Комендант Харківського обласного управління НКВД Зелений, прокурор Лінський, начальник спецкорпусу Кашин 10 серпня о 23 год. 50 хв. на підставі наказу капітана держбезпеки Рейхмана виконали вирок «трійки» при УНКВД Харківської області».

Розстріли дванадцяти засуджених (між ними одна жінка) відбувалися з інтервалом в одну хвилину. Ірину Величко розстріляли першою, оскільки жінці належиться першенство. Михайлові Іваничукові продовжили життя на дванадцять хвилин – його розстріляли останнім…

У той час мені сповнилося вісім років, а син Михайла Станіслав народився кілька місяців опісля. Лист від Ніни з повідомленням про арешт Михайла без права листування прийшов до нас, коли мені минуло десять років. Тоді я поклявся помститися за стрийка.

Помстився за п’ятдесят літ романом «Бо війна – війною», в якому дослідив тріумф і трагедію вченого геоморфолога Михайла Іваничука й засудив злочинний комуністичний режим, що знищив Михайла, ув’язнив Євгена, а мене прирік на муку злої пам’яті.

Не знаю, чи можливе таке, щоб той страх, що його пережив перед розстрілом мій стрийко, передався мені в мить розправи над ним…

Може й так. Мене довгі роки уві сні переслідував жах засудженого до смерті – певне, імпульси останнього Михайлового пережиття дійшли до мене… Ті імпульсі я востаннє боляче відчув, коли знайомився із стрийковою кримінальною справою: енкаведистські протоколи навіювали на мене стан тихого божевілля.

З марною надією, що десь у світах живе мій двоюрідний брат Станіслав Іваничук, що до його рук щасливо потрапить мій роман, і він дізнається, що Наталка, Євген і я – його близькі родичі, й обізветься, на звороті титульної сторінки я помістив присвяту:

«Пам’яті українського вченого полярника Михайла Миколайовича Іваничука, репресованого в серпні 1937 року, посмертно реабілітованого 9 вересня 1953 року».

Минуло десять літ від виходу у світ мого роману – ніхто не обізвався. Чудес на світі не буває…

V

А тим

1 ... 93 94 95 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліди на піску», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліди на піску"