Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Подібно до цього вирішується і колізія між правовими нормами, текстуально закріпленими в ч. 3 ст. 293 ГК («договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу») і в ч. 3 ст. 26 Закону «Про оренду державного і комунального майна» («договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України»). Із ч. 3 ст. 293 ГК слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, згідно з якої з інших підстав, ніж передбачені цим законодавчим положенням, у тому числі з підстави, встановленої ч. 3 ст. 26 названого Закону, договір оренди державного і комунального майна може бути достроково розірваним. Ця правова норма є несумісною з правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 3 ст. 26 Закону «Про оренду державного і комунального майна», і підлягає переважному застосуванню до господарських договорів оренди державного і комунального майна за хронологічним критерієм вирішення юридичних колізій. Отже, господарський договір оренди державного і комунального майна не може бути достроково розірваний з підстави, передбаченої ч. 3 ст. 26 названого вище Закону.

Якщо сфера дії однієї текстуально закріпленої правової норми, що встановлена раніше, і сфера дії іншої текстуально закріпленої правової норми, встановленої пізніше, співвідносяться як рід і вид (тобто перша із цих правових норм є загальною, а інша — спеціальною), а диспозиції цих норм є різними, але сумісними, то застосування кожної із цих правових норм не може виключити застосування іншої. У той же час за допомогою висновку від протилежного із диспозиції кожної із цих правових норм виявляються логічно закріплені правові норми, що є несумісними з конкуруючими правовими нормами. Правова норма, виявлена за допомогою висновку від протилежного із диспозиції загальної текстуально закріпленої правової норми, не може застосовуватись усупереч правовій нормі, що є спеціальною, текстуально закріпленою, незалежно від часу встановлення цих правових норм. Правова норма, що виявлена за допомогою висновку від протилежного із текстуально закріпленої спеціальної правової норми, що встановлена раніше, не виключає застосування пізніше встановленої загальної текстуально закріпленої правової норми. Правова норма, що виявлена за допомогою висновку від протилежного із текстуально закріпленої спеціальної правової норми, встановленої пізніше, виключає застосування раніше встановленої текстуально закріпленої загальної правової норми.

1. Колізія між ч. 2 ст. 785 ЦК («якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення») і ч. 2 ст. 34 Закону «Про оренду землі» («у разі невиконання орендарем обов’язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов’язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки») за допомогою інтуїтивного чи органолептичного тлумачення узагалі не може бути однаково вирішена двома чи декількома фахівцями. За допомогою наведеного вище правила вона вирішується однозначно. Отже, із загальної правової норми, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 785 ЦК, за допомогою висновку від протилежного виявляється правова норма, згідно якої невиконання наймачем обов’язку щодо повернення речі (предмета договору найму) не тягне інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, що передбачені ч. 2 ст. 785 ЦК. Але це — правова норма, що є загальною (бо поширюється на будь-які зобов’язання найму, у тому числі і найму (оренди) землі) і встановленою раніше (порівняно з правовою нормою, що встановлена ч. 2 ст. 34 Закону «Про оренду землі»). До того ж вона закріплена тільки логічно і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного. Тому вона не може виключити застосування спеціальної норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 34 Закону «Про оренду землі». Отже, прострочення повернення земельної ділянки у зв’язку з закінченням строку її оренди тягне обов’язок орендаря відшкодувати збитки, завдані орендодавцю.

У той же час за допомогою висновку від протилежного із ч. 2 ст. 34 Закону «Про оренду землі» виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої прострочення повернення земельної ділянки після закінчення строку договору оренди не тягне інших правових наслідків, крім тих, що передбачені цим законодавчим положенням. Отже, згідно цієї правової норми прострочення повернення орендарем земельної ділянки не тягне застосування загальної правової норми, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 785 ЦК. Це — пізніше виражена воля законодавця. Тому правова норма, в якій ця воля виражена, підлягає застосуванню, не дивлячись на те, що ця норма лише логічно закріплена в ч. 2 ст. 34 Закону «Про оренду землі» і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

Якби ж хронологічна послідовність прийняття Цивільного кодексу і Закону «Про оренду землі» була протилежною, то і ця колізія вирішувалась би у протилежній спосіб. У такому випадку не було б логічних підстав для того, щоб правова норма, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 34 Закону «Про оренду землі» і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, виключала застосування до відносин щодо оренди землі ч. 2 ст. 785 ЦК. Так, раніше встановлена спеціальна норма виключає застосування пізніше встановленої несумісної з неї загальної правової норми. Але ж це стосується тільки тієї раніше встановленої спеціальної норми, яка закріплена текстуально, і не стосується правової норми, що закріплена лише логічно і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

2. У такий же спосіб вирішується колізія між п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої «споживач зобов’язаний