Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Увечері Василь подзвонив Веберові й сказав, що місіс Маріанна і він були б раді, якби пані і пан Вебер завітали до них в особняк на чашку чаю. Про пані Вебер було сказано для того, щоб, коли телефонну розмову підслуховують, гестапівці думали, ніби містер Кочек не такий близький з Вебером і не знає, одружений той чи ні.

— На жаль, я холостяк, — відповів Вебер.

— Ми раді будемо бачити вас у себе!

Вебер запитав адресу, хоч добре. знав її, і приїхав близько восьмої години. Мала відбутися відверта розмова, і Ліза, знаючи про це, знайшовши привід, вийшла з вітальні.

— Дорогий Вебере, мені здається, настав чає поговорити з вами цілком відверто, — почав Василь, як тільки вони лишилися удвох. — Насамперед хочу сказати вам, що я ніякий не словак і не американець, тим паче не комерсант за покликанням. Але будучи справжнім ворогом фашизму, допомагаю і надалі допомагатиму всім борцям проти фашизму, незалежно від їхніх переконань і політичних поглядів. Сподіваюсь, у цьому наші інтереси цілком збігаються. Досі я не запитував про ваші політичні переконання, не цікавився також і метою, якої ви добиваєтесь тут, у Німеччині. Перед нами стоїть головне і єдине завдання — всіма силами боротися проти фашизму. Якщо це так, укладімо спілку, об'єднаймо наші зусилля… Згодні зі мною?

— Цілком, — відповів Вебер, уважно слухаючи Василя.

— В такому разі дозвольте поставити вам кілька запитань і дещо уточнити. Звичайно, ви відповісте на них тільки в тому разі, якщо вважатимете за потрібне.

— Будь ласка…

— Чи добре перевірені антифашисти-підпільники, які діють з вами?

— Зараз нас набереться чоловік тридцять — тридцять п'ять, рахуючи і тих, що співчувають. Ми з обережності затримуємо ріст нашої організації, але, коли б треба було, могли б значно розширити її. В Німеччині антифашистів чимало… Ми всі давно знаємо одне одного і намагаємося не допускати в своє середовище випадкових людей…

— Чи є у вас чітко вироблена програма або конкретна мета, якої ви добиваєтесь?

— Програми у нас нема, а наша мета — знищити диктатуру Гітлера і націонал-соціалістів, відновити в Німеччині демократичні порядки.

— Дозвольте дізнатися, до яких політичних партій належали раніше члени вашої організації?

— Я мушу засмутити вас: серед нас нема ні комуністів, ні соціалістів. А втім, ми знаємо, що є ще одна підпільна антифашистська організація, яка складається з комуністів і соціал-демократів. Вона, либонь, більша за нашу, в ній багато робітників… Може, ви хочете встановити зв'язок саме з цією групою і працювати з нею? Якщо так, скажіть мені відверто, я знайду шлях до них…

— Ні, друже, так ставити питання неправильно, — не мені працювати з ними, а вам, вашій групі. Розпорошуючи сили, яких і так мало, ви нічого не досягнете. Вам треба зрозуміти ще й ту обставину, що без комуністів сьогодні успішно боротися проти фашизму неможливо. Дозвольте дати вам дружню пораду: налагодьте контакт я тією групою і хоча б координуйте свої дії, якщо не хочете об'єднуватися з ними і прагнете зберегти організаційну самостійність.

— Особисто я вважаю, що ви маєте рацію. Але перш ніж на щось наважитись, треба порадитися з друзями. Гадаю, вони теж зрозуміють, що нам доцільно встановити контакт з тією групою підпільників. Така думка вже виникла. Водночас вважаю за свій обов'язок заздалегідь попередити вас, що наші не підуть на об єднання: у нас різна мета!..

— Це називається ділити шкуру невбитого ведмедя… Ви спершу поваліть фашизм, а потім уже говоріть про кінцеву мету. А втім, ваше діло!.. Мені хотілося б порадити вам до найменших подробиць обміркувати методи конспірації, чітко організувати роботу вашої групи з таким розрахунком, щоб, коли зазнає провалу одна ланка, вціліли інші. І нарешті, ще одне — для успішної боротьби з націонал-соціалістами треба знати їхні плани, близькі й далекі, в усіх аспектах — внутрішніх і зовнішніх, політичних і економічних. А для цього потрібна широка інформація. Слід мати своїх людей скрізь, де тільки можна, — в оточенні Гітлера, Геббельса, Герінга, Гесса, Розенберга, Бормана та інших фашистських верховодів, у генеральному штабі й гестапо, в міністерстві закордонних справ, у правлінні банку і в поліції… Я розумію, цього не можна досягти за один чи два дні, потрібен час і терпіння. Але, якщо ви хочете боротися з фашизмом серйозно, наберіться терпіння, дійте без поспіху, ризикуйте тільки тоді, коли це конче потрібно. Я можу допомогти вам розставити людей, дам грошей. Але допомога має бути взаємною: ви, в свою чергу, повинні ділитися зі мною добутою інформацією. Обіцяю вам, що те саме робитиму і я. Обміркуйте все, що я вам сказав. Коли я повернуся з Гамбурга, ми знову зустрінемося й уточнимо деталі нашої спільної роботи.

— Коли ви думаєте повернутися?

— За тиждень, щонайпізніше за десять днів. Повідомлю вас, як тільки повернусь.

— Добре, на той час я теж дещо підготую… До речі, я знайшов вам хорошого сторожа-садівника, — сказав Вебер.

— Хто він?

— Досвідчений садівник і справжній антифашист. Розумний, обережний, немолодий чоловік. Він нічого не знатиме про вас, окрім того, що ви звичайний грошовитий комерсант… В усякому разі, я намагався переконати його в цьому. Якщо ви погодитеся найняти його, він переїде із сім'єю до вас у сторожку і, в міру можливості, крастиме у вас папір…

— Що ж, пришліть його до мене хоч завтра.

— Я раджу нам вдатися до іншого, більш складного, зате цілком безпечного способу: дайте об'яву у вечірній газеті, що вам потрібен садівник-сторож. Серед охочих посісти цю посаду прийде і мій знайомий. Ви його і виберете. Прізвище в нього дуже просте — Мюллер.

Гамбург — морські ворота Німеччини — здався Василеві й Лізі більш жвавим і веселим, ніж Берлін. Порт і все,