Читати книгу - "Принц Ґаллії"

Сама Жоана почувала до Александра швидше жалість, ніж правдиве кохання. Значно глибшим і серйознішим її захопленням був Рікард Іверо, якого вона всіма правдами та неправдами прагнула оженити на собі. А що ж до брата, то Жоана була, мабуть, єдиною людиною в світі, що знала його справжню вдачу і, разом з тим, не пройнялася до нього відразою; вона єдина по-справжньому розуміла його — а розуміючи, співчувала. За позірною шляхетністю, за старанно прихованою ницістю їй бачилася стражденна душа, скалічена жорстокою дійсністю, образами та приниженнями, що їх він зазнав у дитинстві. З нею і лише з нею він ставав таким, яким був від природи — людяним. Поступившись на початку минулого року наполегливим домаганням брата, Жоана сподівалася, що кохання, нехай і гріховне, бодай трохи пом’якшить його серце, вгамує несамовиту ненависть до людей. Та на жаль, її надії не справдилися…

Жоана підсунула ближче стілець і сіла, спершись ліктем на край заваленого паперами столу.

— Усе мрієш про корону?

— Саме так, — кивнув Александр. — Мрію. Мрію і тільки. Сьогодні, в певному сенсі, знаменний день. — Оце, — він указав на розкидані по всьому столу сувої, — останні з документів, де бодай побіжно згадується про успадкування наварського престолу. Так, принаймні, стверджує Мондраґон. Він каже, що за час моєї відсутності перерив увесь державний архів.

— Але нічого не знайшов?

— На жаль. Ніде не ставиться під сумнів первісна формула наслідування: „По смерті короля Навари його наступником стає його старший син. Він і проголошується Сенатом королем Навари, якщо більшість високоповажних сенаторів не має проти цього істотних заперечень, гідних перегляду традиційних правил, освячених звичаями предків і схвалених святою католицькою церквою,“ — процитував ґраф. — Пізніше в неї було внесено уточнення, що стосуються тих випадків, коли вмерлий король узагалі не має нащадків, а остання поправка, ухвалена вісім років тому, передбачає успадкування престолу старшою дочкою за відсутності синів. Випадок з нашим батьком не мав прецедентів у Наварі й ніколи не розглядався навіть умоглядно, а практика інших країн… Ні, на сусідів краще не посилатися — це матиме прямо протилежний ефект. Отож усі мої спроби знайти якусь юридичну зачіпку, що дозволила б на підставі закону звинуватити дядька в узурпації, зазнали цілковитого фіаско.

— То ти визнаєш свою поразку? — з боязкою надією запитала Жоана.

— Аж ніяк! — жорстко промовив Александр. — Це ще не поразка, я лише зазнав тимчасової невдачі. Доведеться круто міняти тактику, йти іншим шляхом. Раніше я намагався піддати сумніву коректність первісної формули — що престол успадковує старший син, але тепер я спиратимусь на неї.

Жоана розгублено похитала головою:

— Я не розумію тебе, Сандро. Скільки разів ти говорив мені, що дядько став королем у цілковитій відповідності до цього положення: адже, коли помер наш дід, він був єдиним і на той час старшим його сином.

— Старшим із живих. Але не старшим узагалі. Поки мене не було, Мондраґон узяв на себе ініціативу і звернувся до Лотаря фон Айнсбаха, знаного теолога з Тулузького університету, з проханням дати вичерпне тлумачення порядку престолонаслідування з позицій сучасної богословської науки…

— Стривай-но! Це не той превелебний отець Лотар, що минулого тижня приїхав до нас на запрошення єпископа?

— Так, він. Про його запрошення подбав Мондраґон. Сьогодні ввечері я мав з отцем Лотарем тривалу розмову. Виявляється, він охоче відгукнувся на пропозицію Мондраґона і ще в Тулузі накреслив основні тези трактату, в якому арґументовано доводиться, що формула „наступником короля стає його старший син“ має на увазі передачу божественного начала королівської влади строго по старшій лінії — і смерть нашого батька раніше за діда нічого не міняє. Доки ми з тобою живі, ні дядько, ні тим більше Марґарита не належать до старшої гілки наварського дому. Старша гілка — ми, а я — старший у роду. Поза тим, — тут Александр підняв догори вказівний палець, — дядькові спроби обґрунтувати свої претензії на старшинство в роду на тій підставі, що буцімто з передчасною смертю нашого батька між мною та дідом втратився безпосередній зв’язок, дуже скидаються на єресь, бо піддають сумніву безсмертя душі.

— Хіба? — сумно всміхнулася Жоана. — Відколи це ти почав вірити в безсмертя душі?

— А ні відколи. Проте це ніскілечки не заважатиме мені використовувати такі арґументи, щоб переконати в своїй правоті йолопів, які вірять в усілякі байки про Бога та безсмертну душу… Припини кривлятися, Жоано! І облиш свою проповідь при собі. З мене досить того, що я справно ходжу до церкви.

— Це ще більший гріх, Сандро: прикидатися, що віриш, коли в серці немає ні краплини віри.

— Годі, я сказав! — прикрикнув ґраф, ляснувши долонею по столу. — Не заводься, прошу тебе… Так отож, превелебний Лотар обіцяє незабаром запропонувати свій трактат на розгляд конґреґації священної канцелярії і впевнений, що не пізніше наступного Різдва, тобто за півтора року, папа схвалить його і внесе до списку Вселенської Суми Теології[28].

— Невже? — засумнівалася Жоана. — Ти гадаєш, що найсвятіший отець підтримає твої домагання? Але ж він вельми прихильний до дядька — та й до Марґарити також, хоч і засуджує її розпусну поведінку.

— А я й у гадці не маю звертатися до нього за підтримкою. Єдине, що від нього потрібно, це схвалення трактату, в якому жодного разу не згадується Навара, як, власне, й будь-яка інша країна. Питання про престолонаслідування розглядається там безвідносно до якогось конкретного випадку, і нікому й на думку не спаде пов’язувати його з Наварою; тільки б ніхто не дізнався, що його було написано на моє замовлення, і все буде гаразд. Положення трактату цілком узгоджуються з нині чинними нормами римського права, в незмінності яких кровно зацікавлений весь рід Юліїв. Ну а папа, сам Юлій, гадаю, не проґавить нагоди зробити родичам послугу, тим більше важливу,