Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

Так вони йшли далi й далi.

I тiльки коли перед ними вiдкрилася широка долина, в якiй серед купи дерев можна було помiтити невеличкi будiвлi якоїсь небагатої ферми, Валенто Клаудо спинився i повернувся до своїх супутникiв. Мабуть, якраз у цей час вiн прийшов до певних висновкiв у важких роздумах, що володiли ним досi.

Вiн указав на темний силует ферми:

- От ми майже i дiйшли. Послухайте тепер, що я вам скажу.

Валенто Клаудо говорив стримано, старанно добираючи слова. I це також не було схоже на його звичайну манеру розмовляти з Олесем i Мартою.

- Тут, на цiй фермi, живе мiй старий приятель Кристобаль Гомец. Ви його, звiсно, не знаєте, та це не має значення, вiн хороша й чесна людина. Я звик вiрити йому, як самому собi. I вам слiд також у всьому вiрити йому. Ви на деякий час залишитеся у нього. В цiй мiсцевостi рiдко й мало хто буває, отже, тут для вас буде цiлком безпечно.

- А навiщо нам лишатися у нього? - спитав Олесь.

Валенто нахмурився.

- Зажди, я все скажу. Не перебивай. Мабуть, ви й самi бачили, що останнiм часом "Люциферовi" доводиться потрапляти в складнi становища. Капiтана навiть поранило. Таке може статися з кожним iз нас. I з вами також... Капiтан не хоче, щоб ви зазнавали риску. Тому вiн вирiшив, щоб деякий час ви не були на "Люциферi"... доки все це закiнчиться...

- Чим закiнчиться, Валенто? - знов не витримав Олесь.

- Я сказав тобi вже: зажди, не перебивай мене. Отже, такий наказ Капiтана. I на твоєму мiсцi, Олесю, я не сперечався б i. не ставив такi запитання. Капiтан-бо ще раз показав, що вiн пiклується про тебе... I про Марту, ось що.

- А про мого батька? Адже вiн обiцяв? - вихопилося тепер у дiвчини, наче болiсний крик.

- Те, що Капiтан обiцяв, вiн виконає, - твердо вiдповiв Валенто Клаудо.

Марта змовчала, схиливши голову.

- А коли все скiнчиться, тодi ми зустрiнемося з вами, - вiв далi Валенто. - I все буде гаразд...

- Гаразд? - гостро перепитав Олесь. - Незважаючи на те, що Капiтан таки вирiшив залишитися осторонь вiд усiх, хто ненавидить фалангiстiв? Вiн же вiдмовився вiд пропозицiї Фредо Вiкторе, так? - Юнак вiдчув, як застережливо сiпнула його за рукав Марта, але вже не мiг спинитися. - Капiтан таки хоче бути мстивим диктатором i вбивати всiх, хто опиниться на його шляху? Так, Валенто? Чого ж тодi вiн помилував Фредо Вiкторе, який теж не погоджується з Капiтаном ?

Валенто Клаудо вражено дивився на Олеся. Вiн спитав:

- Звiдки ти знаєш про це, хлопче? А, мабуть, чув, як Капiтан розмовляв зi мною в коридорi... Так от, я вже не раз казав тобi не вести зi мною таких розмов. Вони нi до чого. Я не можу судити Капiтана, а ти тим бiльше. Скажу тобi тiльки одне; ти невдячний. Так, так! Капiтан врятував тебе, поставився .до тебе, як до свого сина... я довго дивувався, чому це так сталося... i лише згодом довiдався, бо вiн якось сказав менi, що ти чимсь нагадав йому маленького Лорхе... очi в тебе такi, чи що... а ти...

Голос Валенто увiрвався. Вiн хвилювався, вiн не знаходив потрiбних слiв, тiльки очi його з докором дивилися на юнака. Але й Олесь був не менш схвильований i вражений. Ось чим пояснювалося те, що Капiтан так лагiдно, так прихильно ставився до нього, так турбувався про його долю! А вiн, i справдi...

- Валенто, я... Валенто, я дуже-дуже поважаю Капiтана... i я зовсiм не хотiв, щоб ти... я хотiв тiльки... - Слова плуталися в розгубленого несподiваним вiдкриттям Олеся, вiн нiяк не мiг сказати те, що хотiлося, щоб Валенто зрозумiв його. Адже все це не так, Олесь зовсiм не невдячний, навпаки, саме тому, що вiн дуже поважає i шанує Капiтана, саме тому вiн i...

Валенто махнув рукою:

- Ми ще встигнемо поговорити про все це, Олесю, - мовив вiн, уже опанувавши себе, - а зараз у нас надто мало часу, менi треба повертатися. Отож ходiмо до Кристобаля. От здивується старий друг, раптом побачивши мене! Зрадiє не менше, нiж я!.. Це справжня, чесна людина, яка нiколи в життi не поступалася своєю совiстю. Зараз ви обоє побачите його, мого старого Кристобаля Гомеца, який так само завжди радий допомогти менi, як i я йому. Ходiмо, менi не терпиться скорiше обняти його!

Швидкими кроками Валенто прямував до ферми, яка немов мирно спала в густiй тiнi розлогих дерев, що оточували її. Невисокий кам'яний будинок з маленькими темними вiкнами, з грубо врiзаними дерев'яними дверима був непоказний, навiть нужденний на вигляд. Та й яким ще мiг бути в фалангiстськiй Iберiї вигляд будинку звичайного селянина-фермера, зобов'язаного сплачувати численнi податки i мiсцевi збори, якими обкладала його щедро i державна, i провiнцiальна влада?..

Залишивши Марту й Олеся за кiлька крокiв вiд будинку, Валенто Клаудо ще шепнув їм:

- От подивитесь, як зрадiє старий Кристобаль, побачивши мене! Останнього разу я був тут давненько, мiсяцiв зо два тому. Ех, шкода, що треба швидко повертатися! Не встигнемо й погомонiти як слiд...

Вiн пiдiйшов до вiконця, найближчого до дверей, i постукав. Прислухався: вiдповiдi не було. Валенто постукав ще раз, уже по-iншому, кiлька довгих ударiв i кiлька коротких.

Зсередини долинув голос:

- Хто там?

Валенто Клаудо обернувся до супутникiв i хитро кивнув їм головою: мовляв, ось зараз побачите! I весело мовив:

- Кристобалю, вiдчиняй! Це я, Валенто Клаудо, твiй давнiй друг. Приймай гостя, старий, та навiть не гостя, а гостей!

Проголосивши це, Валенто знов обернувся до Олеся й Марти i сповiстив їх:

- Зараз вибiжить старий. То добре, що ми його застали вдома, бо коли вiн зразу не вiдгукнувся, я був