Книги Українською Мовою » 💙 Різне » Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний"

649
0
01.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" автора Панас Мирний. Жанр книги: 💙 Різне. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 123
Перейти на сторінку:
Частина 4 Глава 25 КОЗАК — НЕ БЕЗ ЩАСТЯ, ДІВКА — НЕ БЕЗ ДОЛІ

XXV

КОЗАК — НЕ БЕЗ ЩАСТЯ, ДІВКА — НЕ БЕЗ ДОЛІ

Вернувся Чіпка додому та зараз кинувся по хазяйству, — не заглянув і в хату. Мати тільки бачила, як він овечатам підкладав просяної соломи.

Настав вечір. Мати розпалила піч, наставила вечерю варити. Уже вечеря поспіла, а Чіпка не входив у хату. Мати засунула в жар страву, прийнялась перемивати посудину, підмітати хату. Уже й коло посудини упоралась, і хату підмела, — не йде Чіпка.

—Що це він там так забарився? — промовила Мотря сама до себе та й вийшла погукати.

Гукала-гукала, — не чутно. Увійшла вона в хату, підождала ще трохи, — немає. Материне серце стала розбирати досада.

— Якби знала, не заходжувалася б і коло вечері... Хоч би був у хату наплював, сказав, — чи дома ночуватиме, чи знову повіється на всю ніч... Побила мене лиха година та нещаслива з тими побіганками! Та то ж день у день, ніч у нічі Мабуть, назнав десь повію всесвітню та й віється...

З досади висунула вона галушки з печі, всипала трохи в миску, сама сіла вечеряти. Настромила одну галушку на спичку; вкусила раз, удруге, — та й удавилася... Сьорбнула ложку щерби, — та й загадалася... Галушка на спичці захолола; щерба у мисці застигла — заволоклася зверху сірою плівкою... Як здумала Мотря знову їсти, то все вже загусло, захололо. Вона підвелась, поставила вечерю на припічку, обмила ложку й миску, — та й полізла на піч спати... Думки про сина обступили її і не підпускали сну...

А Чіпка тим часом справляв своє діло у Крутому Яру. Там, на пивниці в жида, служив Лушня. Чіпка ото прийшов до його та застав Лушню сонного. Прогулявши перед тим цілий день, Лушня надвечір знемігся та, завалившись на солому в стодолі, захріп мертвецьким сном. Довго Чіпка нудився, поки знайшов його.

— Тимофію! Тимофію! — гукав Чіпка, качаючи Лущню з боку на бік. — Чув? Тимофію!..

Тимофій тільки мукав та гикав. Чіпка довго вовтузився: перекидав його, підводив... Наостанку, розсердившись, штовхнув Лушню під бік ногою. Той скрикнув і розкрив очі.

— Якого ти чортового батька? — гукнув він та, не глядя на Чіпку, знову повалився опукою на солому.

— Тимофію! — гукає Чіпка, стоячи над ним.

— Чого?

— Устань...

Лушня зиркнув, ледве піднявши вгору верхні вії.

— Це ти. Чіпко? чого ти?..

— Уставай!.. Треба.

— А що там? — повернувшись до Чіпки лицем, пита Лушня.

— Ти не знаєш, де Сидір живе?

— Я й Сидора не знаю... Який це?

— Москаль... Той, що... пам'ятаєш?

— Не знаю!.. — одказав Лушня, чухаючись та зітхаючи.

— Сидора-москаля не знаєш?

— Та самого знаю, — та не знаю, де живе.

— Так, може, тут хто з ваших знає?

— Не знаю... — позіхаючи, одказує Лушня. Чіпка зо зла поскріб потилицю.

— Тут є в вас на пивниці пушкарі, мабуть, вони знають...

— І того не знаю...

— Що ж ти знаєш? — скрикнув з серцем Чіпка.

— Нічого не знаю, — одказав понуро Лушня й перекинувся на бік.

Чіпка плюнув; вийшов з клуні. Серце його пекла досада... "Піти б до Петра та до Якима? — подумав він. — Так же не блигий світ: треба аж на Побиванку теліпатись...

Він знову вернувся до Лушні.

— Тимофію! та скажи, Христа ради...

— Що ж я тобі скажу?.. І чого йому так припало до того Сидора?!.

— Іроде! гаспиде! — закричав Чіпка: — напився, що й язика не повернеш у роті, то йому й байдуже, що тут з тебе жили тягне...

— А-ай, гос-по-ди!.. — позіхаючи, каже Лушня. — Ходімо вже... — та й устає.

Чіпці трохи полегшало. Вийшли вони з клуні, напрямились до хати, де жили робочі з пивниці.

Клуня стояла оддалеки. Треба було переходити до хати через пустиння. Тут вони стріли метку москалів, котрі йшли до пивниці випити пива. В той час уже добре смеркалося. Вони поздоровкались з москалями і швиденько поминули їх. Коли це — щось ударило Чіпку ззаду по плечі.

— Здоров, Чіпко!

Чіпка оглянувся — Сидір.

— А-а, здоров, Сидоре!

— Куда ефто вьі? — питає Сидір.

— Та тебе шукаємо, — одказав Чіпка.

— Ну, вот і хорошо. Пайдем вместе пива выпьем.

— Ви яс ідіть собі, а я піду спати, — каже, одрізняючись, Лушня.

Чіпка пішов з москалями.

— Сидоре! я до тебе маю діло, — каже Чіпка, коли вже підпили трохи.

— Какое? говори!

— Та... — мнучись, одказує Чіпка: — люди чужі...

— Говори-говори: ото, брат, свои.

— Та хоч і свої, та не можна...

— Ну, пойдем походим. Вьі, братцы, обождите. Я — сичась, — обернувся Сидір до москалів. Вийшли вони удвох з хати, почали ходити по пустоші, кругом пивниці. Ніч уже зовсім налягла на землю, а в додаток ще й туман піднімався. Було темно й вогко. Чіпка почув, що в його якось страшно затіпалось серце, мов ще ніколи так не билося; у грудях спирало дух, важко було дихати... "Що — як не схоче?" — думав він. Серце в його хололо; він не знав, з якого боку підступити до Сидора.

— Ну, что ж тьі? — не видержав Сидір.

— Та бач, Сидоре... Я чув — ти женишся...

— Да. А что?

— Та, кажуть, либонь молода не хоче...

— Как, не хочет?.. Да что молода, коли отец с матерью слово дали!.. Что же ей еще?

— Та воно, бач, нічого... Яке тільки ваше життя буде?.. Не з ними ж тобі жити, а з жінкою.

— А коли не будет слушаться — ефто на што? — і показав кулака.

Чіпку пройняв наскрізь страх і холод.

— Сидоре!.. не губи душі!.. бовкнув Чіпка зопалу, та й сам схаменувся, —та було вже пізно.

— Какой души? — питає здивований Сидір.

"Виручай, милий боже!" — подумав Чіпка — і голосно промовив:

— Вона тебе не кохає... Ми з нею давно знаємось, та...

— Может быть, хочешь, чтобы я уступил тебе? — перебив його Сидір. — Не, брат: не бывать ефтому!

— Ти, як москаль, брате-Сидоре, всюди вештаєшся, всюди ходиш з полком, — ти собі знайдеш десь кращу...

—Да что ты, брат? Ведь я издержался... Четвертную фельдфебелю дал, пятидесятирублевку ротному, штобы только позволил; да еще покупок сделал рублев на пятьдесят...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 93 94 95 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний» жанру - 💙 Різне:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний"