Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Після того вищезгадані варвари, що полонять країни, досягли й до обителі святого Сергія; преподобний же отець Никон із братією відійшов звідтіля, даючи місце для наступного гніву, і варвари, на обитель найшовши, вогнем її спалили. Коли ж відступили варвари, блаженний Никон із братією повернувся до обителі й побачив улюблене те місце повойоване, а праці святого отця Сергія вогнем попалені від безбожних ворогів, і сумував щодо того вельми. Відтак приклав старання, невдовзі звів малу церкву, і трапезу, і келії на потребу братії. І знову помалу кам'яну церкву збудував на ім'я святої Тройці над гробом преподобного отця Сергія, прикрасивши іконним писанням та іншими численними прикрасами. Пожив-бо святий у тому настоятельстві 37 років, добре справляючи все отче передання і достатньо навчаючи завжди братію на душевну користь. Глибокої ж старості досяг, побачив, що сам занеміг і до кінця життя свого наближається, причастився Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа і приготувався до блаженної кончини. Звістився ж і від Божого одкровення про своє спасіння, бо у видінні був показаний покій, уготований йому із предобрим отцем Сергієм, тому і сказав братії при смерті своїй: "Віднесіте мене геть у світлу мою хоромину, що її приготували мені молитви мого отця Сергія, тут-бо не терплю більше бути". І так, довший час до братії говорячи і мир їм віддавши, віддав Господу свою душу в літо 6935 (1427), місяця листопада, в 17-ий день. Братія ж чесно провела блаженного, поблизу гробу преподобного Сергія поклали тіло святого Никона, де обидва лежать і донині і численні зцілення подають тим, котрі приходять із вірою. Богу нашому слава тепер, і завжди, й навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Лазаря, писця, який численні скорботи перетерпів від єретиків-євтихіян, несторян та від іконоборців.

Місяця листопада в 18-ий день

Страждання святого мученика Платона

Святий мученик Платон був від країни Галатійської із міста Анкирського, брат святого мученика Антіоха, народжений од християнських батьків і вихований у благочесті. Не дійшовши ще зрілого віку, вже виявився зрілим у чеснотах, мужем був у юначому віці, хоча й молодий літами, а розумом старий. Дерзновенно проповідував Христа, предвічного Бога, посеред безбожних ідолопоклонників і навчав зваблених людей, щоби пізнали істину і від зваби бісівської навернулися до Бога, через що схоплений був од невірних і до ігемона Агрипина на суд приведений.

Був же тоді Агрипин у Дієвому храмі, і там сів судити ісповідника Христового. Зиркнувши на нього, рече: "Цілий світ веселиться з богами своїми, ти ж пощо облудно відвертаєшся від них?" Відповів святий: "Це ви в облуді, покинувши Бога, що створив небо й землю і всі прикраси їхні, а поклоняєтеся каменю й дереву, яке гниє, — ділові рук людських". Агрипин же рече: "Це твоя юність чинить з тебе дерзновенного й безчинного, скажи-но мені ім'я своє, як звешся і з якого ти міста?" Святий же відповів: "Християнин я". Ігемон же мовить: "Ім'я своє скажи, від батьків дане тобі, бо я сам знаю, що християнин ти. Цар же заповів, щоб ніхто не смів називатися з-поміж людей християнином". Святий же каже: "Батьки Платоном мене назвали, а є я рабом Христовим від черева матері своєї і громадянин цього міста. Тепер же заради благочестя стою на неправедному твоєму суді, чекаючи неповинної смерті, її ж я щиро за Господа мого бажаю: чини ж бо, що маєш чинити". Ігемон рече: "Не належить тобі, Платоне, про Розіп'ятого навчати і ім'я Його в умі своєму мати, бо царська держава повеліває тих, що ісповідують Його, віддавати смерті, а хто відкидається, — великими пошановувати дарами. Через це раджу тобі, щоб повинувався закону царському, і дістанеш собі користь ту, що позбудешся смертної пагуби". Відповів святий Платон: "Я повинуюся моєму Цареві, за Нього й воїнствую, смерть же дочасну люб'язно вибираю, щоб бути наслідником вічного Царства". Каже ігемон: "Розміркуй, Платоне, що тобі корисніше: чи живому бути, чи гірко померти?" Відповів Платон: "Промислить Господь за корисне мені". Каже ігемон: "Чи ж не знаєш царських неодмінних уставів, що повелівають християнам, щоб або жертви богам приносили, або щоб погублені були?" Відповів святий: "Знаю устави Бога мого й чиню, що повелівають святі Його й животворні заповіді, а повелівають, що належить бісівські жертви відкинути, а єдиному істинному служити Богові; служу, відтак, Йому єдиному, ваших богів зневаживши, ти ж, за повелінням царським муч мене, як хочеш, бо це не нове для вас — християн мучити, а християнам — заради Христа страждати".

Ігемон же Агрипин, наповнений бувши звіриним норовом, почувши святого, що не покоряється безбожній їхній волі і говорить насупроти, роз'ятрився на нього без міри і повелів відтак голого на землі його розтягти і приставив дванадцятеро воїнів, щоб, переміняючись, били святого. І битий був по всьому тілові без милосердя проздовж довгого часу, аж утрудилися воїни вельми; добрий же страждалець не утрудився, терплячи й ісповідуючи ім'я Господа свого Ісуса Христа. Коли ж перестали воїни бити, ігемон, ніби милосердствуючи над ним, почав лагідно до нього говорити: "Я тобі, Платоне, по-дружньому раджу, щоб відхилився від смерті до життя". Відповів мученик: "Добре мені наказуєш, Агрипине, щоб ухилився від смерті до життя: тікаю ж бо від смерті вічної і шукаю життя безсмертного". Агрипин же говорить із гнівом до святого: "Скажи мені, окаянниче, скільки є смертей?" Відповів святий: "Дві є смерті: одна дочасна, а друга вічна, також і життя є два: одне короткочасне, а друге безконечне . Агрипин-ігемон каже: "Покинь байки свої і поклонися богам, щоб від лютого збавився мучення". Відповів святий: "Ані вогонь, ані рани, ані ярість звірів, ані вуд відняття не відлучать мене від живого Бога; не теперішній вік я возлюбив, але Христа мого, Який за мене помер та воскрес". Тоді повелів ігемон святого Платона відвести в темницю. Коли ж його вели, ішов услід за ним люд, дивлячись на страждання його, як на якесь видовище. Було-бо між людей багато християн. Міцний же і великодушний Христовий мученик Платон наблизився до темниці, звернувся до людей і повелів, щоб замовкли, та й почав говорити велеголосно: "Мужі, що любите істину, знайте, що не з іншої причини пішов я на подвига цього страждання, але заради Бога того, що створив небо, й землю, і все, що в ній є. Вас же, коли є ви Христові, молю, щоб не нітились од того, що сталося. "Багато скорбот у праведних, але їх визволяє Господь