Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

із них усіх". Прийдіте всі інші, і прийдемо разом до пристанища спокійного і до каменя, про якого великий апостол говорить: "Той камінь — був Христос". Не знемагаймо в бідах, що їх приймаємо за благочестя, знаючи, що недостойні Страсті теперішнього часу "слави, що має з'явитися в нас". Це сказавши, мученик увійшов до темниці і, схиливши до землі коліна, молився Богові, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Творче і Промисленнику за всіх, дай рабам Своїм терпіння та перемогу! Дай і мені, смиренному й негідному рабу Твоєму, до кінця добре перетерпіти за ім'я Твоє святе і пошли ангела Свого, котрий збавить мене від звабного і всезлобного змія Агрипина, аби пізнали всі, що не є то боги, яких робить рука людська, але Ти один є Бог, довготерпеливий, багатомилостивий іпрепрославлений навіки. Амінь".

Минуло сім днів, сів мучитель знову на судищі у храмі Дієвому і повелів поставити перед собою мученика. І спершу всіляке мучениче знаряддя перед ним поклав: конови мідні, чоботи із цвяхами, ложа розпечені, рожна гострі, кігті залізні, колеса та інше численне, сподіваючись ними устрашити безбоязного воїна Христового, і таке почав до нього говорити: "Я, о улюблений Платоне, бачачи твою юність і доброродство батьків твоїх та й жаліючи красу твого тіла, раджу тобі, перш ніж почну тебе знову мучити, щоб покуштував од жертв богів наших і щоб був єдиний із нами, знаючи те добре, що ніхто із тих, котрі противилися мені, не залишився живий, так само й супротивне: ніхто з тих, котрі повинувалися мені, не позбавився від мене обіцяних честі й дарів. Я ж, о красний Платоне, коли захочеш послухати мене, як батька, що добре тобі радить, можу єдину дочку свого брата дати тобі за дружину із численним багатством і назву тебе собі сином". Блаженний же Платон посміявся й рече: "Бідний людиноненависний сине дияволовий і слуго сатанинський, коли б забажав житейськими солодощами пов'язатися й пойняти собі жінку коли б захотів, то чи не взяв би ліпшої від дочки твого брата; воістину я рабинь мав би кращих, аніж вона; тож тепер чи схочу пойняти її, коли залишив світ, з'єднавшись із Христом?" Тоді мучитель наповнився ярості і повелів покласти святого голого на мідяному ложі, а під ложе багато вугілля підкласти й розпалити, поливаючи на вогонь олію, і віск, і смолу, — і так тіло мученикове опаляти, зверху ж бити тонкими палицями, щоб і від биття, і від огненного опалення лютіше йому множилася болість. Так його довго мучили, і сказав Агрипин: "Окаянний, помилуй надалі себе самого, а коли не хочеш богам поклонитися, то скажи тільки такі слова: "Великий є бог Аполлон!" — і тоді мучити тебе перестану й підеш із миром у дім свій". Святий-бо відповів: "Не буде такого, щоб я помилував тіло своє, а приготував душі геєну вогненну". Коли минуло три години в тій муці, знятий був із ложа святий Платон, і віднайшлося тіло його ціле, здорове й ані сліду ран чи опалення вогненного не мало — ніби вийшов він із лазні, ще й велика добропашність од тіла його виходила, що всі, котрі близько були, дивувалися й говорили: "Воістину великий Бог християнський!" Ігемон же каже до святого: "Коли не хочеш принести жертви богам нашим, то тільки Христа свого відкинься, — і відпущу тебе". Святий же відповів: "О безумний та безбожний! Що це воно, коли кажеш, щоб Спасителя мого відрікся? Чи ж хочеш, щоб я був тобі подібний нечестиво, чи ж не досить тобі своєї пагуби, але до неї хочеш привабити інших, котрі до числа воїнів Христових причислені? Відступи від мене, чинителю беззаконня, адже вірю Богові моєму, що не покине мене і не дасть мені впасти у твою погибель". Агрипин же звівся з престолу свого й сам кинувся мучити святого. Розпалив відтак круглі заліза, підклав під рамена його і ребра його опалював, тоді два заліза вельми розпечені поклав на сочки мученикові — і вийшов дим із ніздрів його, бо навіть до нутрощів його сила вогненна сягла: гадали багато хто, що вже помре. Він-бо невдовзі каже до мучителя: "Мале є мучительство твоє, о кровопийче й лютий псе!" Тоді звів очі горі й каже: "Підставив я плечі свої на рани, а щоки свої — на удари, обличчя свого не сховав від плювання". Не залиши мене, Господи, бо скорбота близько, "нехай не кажуть погани: "Де їхній Бог?" Дай мені, Ісусе Христе, рабу своєму, щоб збувся цілком супротивного мучительства, із дерзновенням постану перед Страшним твоїм Судом, закінчивши цього чудовного подвига, Тобі ж бо на кожному місці владицтва Твого належить слава, честь і держава тепер, і завжди, і навіки віків!" Коли ж сказав він: "Амінь!" — струснувся храм, і всі злякалися, одначе жорсткошийні не бажали пізнати сили Божої. Тоді повелів мучитель розкроїти на ньому шкіру його на реміння і здерти її. Святий-бо відірвав одного ременя, що висів із плоті його, і жбурнув у лице Агрипину, кажучи: "Нелюде, і більше всіх звірів лютіший, не бажаєш пізнати Бога, що створив нас за образом своїм, не милуєш плоті такої ж, якою і ти є обкладений, і насолоджуєшся, дивлячись, як вуда мої дробляться! Одначе муч мене лютіше, щоб твоє нелюдство, а моє ж терпіння всім явлено було, я ж бо заради Христа мого все це солодко терплю, щоб благодать Його віднайти в майбутньому віці". Агрипин же рече до нього: "Пощо, безумний бувши, сам свого тіла не помилуєш і не зважаєш, що нутрощі твої крізь ребра вилазять, але ще й не припиняєш богів ганьбити і мене на гнів підіймати?" По тому повелів святого підвісити на дереві й обідране тіло бити доти, доки решта плоті від кісток відпаде, а вся кров виллється, а святе лице його залізними кігтями так здерли, що ані сліду не залишилося образу людського, але самі тільки оголені кістки, одначе, вільного язика маючи, докоряв він мучителю за суворість і проклинав ідолів та ідолопоклонників. Рече ж мучитель: "О Платоне! Коли б ти не був такий жорстокий та непокірний, став би ти, як той премудрий Платон, князь філософів, що написав божественні догми". Святий же відповів: "Хоча й одного є імені із Платоном, але не спільних звичаїв, ім'я ж не може з'єднати тих, кого розділяють звичаї, через це ні я Платону, ані Платон мені не є подібний, окрім самого імені; я ж бо навчаюся і вчу тієї філософії, яка є Христова;