Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

він-бо навчитель тієї філософії, котра є буйство у Бога. Писано відтак є: "Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину". Написані ж од Платона догми, що їх звеш божественними, є неправдиві байки, які хитрістю слів розкладають розум незлобивих". Коли перестав говорити Платон, замовк і Агрипин, не знаючи, що більше супроти нього сказати і що з ним чинити, і дивувався великому його терпінню та дерзновенним відповідям. Повелів же відвести його до темниці і не давати нікому від знайомих його приходити до нього, однак, аби не вмер, наказав на всяк день хліба й води йому давати: не знав-бо, окаянний, що "не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із вуст Божих". Мученик же Христовий не приймав од рук нечестивих нічого, а пробув без їжі та пиття вісімнадцять днів, аби сповнилося щодо нього писання: "А праведний житиме вірою своєю", — сподівався-бо на Того, Котрий зберіг Даниїла поміж левів у рові, вірив, що Той і його живитиме в темниці непогибною їжею. Сторожа ж, бачачи, що не приймає хліба ані води, каже йому: "їж, чоловіче, і пий, щоб не помер, бо будемо ми в біді через тебе . Блаженний же відповів: "Не думайте, братіє, що помру, не приймаючи вашої їжі; ви-бо харчуєтеся хлібом, а я живлюся словом Божим, що пробуває вовіки. Вас насичують м'яса, мене ж насичують святі молитви. Вас веселить вино, мене ж звеселяє Христос — лоза істинна".

Після тих днів ігемон Агрипин, бачачи, що не може нічим Платона від Христа відвернути, засудив його на мечне усічення. І виведений був поза місто, випросив собі час на молитву, звів руки свої горі, кажучи: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що святим Своїм іменем захистив Ти мене, раба Свого, од зваби ворожої і дав Ти мені благодать, щоб протяг піднятого заради Тебе подвига добре здійснив. І тепер молю тебе: прийми в мирі душу мою, бо благословенний Ти навіки. Амінь". Тоді, схиливши святу свою голову, сказав до того, що мав усікати його, воїна: "Чини, друже, що тобі повелено!" І тоді усічений був. Так святий мученик Платон чинив подвига і помер за Христа, тож нехай живе й царює з Ним навіки.

У той-таки день страждання святого мученика Романа і хлопця Варула

Святий мученик Роман був із Палестини, диякон церкви Кесарійської, у час же гоніння нечестивих на християн пробував ув Антіохії, проповідуючи слово й утверджуючи вірних, щоб були непохитні в Христовому сповіданні. Коли ж нечестивий єпарх Асклипіяд хотів до основи зруйнувати християнську Церкву, підняв Роман вірних людей супротивитися єпархові і не дати йому руйнувати храма, кажучи до одновірців: "Бран тепер нам має бути за олтарі Божі. Асклипіяд-бо ворог є вітчизні, бажає Бога в нас відняти. Добре, отож, учинимо, коли, захищаючи олтарі Божі, впадемо побиті на порозі святого храму, бо хоча б на який бік не випала війна, ми, християни, переможцями явимося, коли не дамо розорити дому Божого, та у воюючій Церкві торжествувати будемо. Коли ж упадемо при своєму олтарі побиті, то в торжествуючій Церкві, котра є на небесах, переможну пісню заспіваємо". Так кажучи, збудив усіх стати до крові при святому храмі і не попустив єпархові ввійти до храму й розорити його.

Трапився на той час якийсь ідольський празник, і зійшлося багато невірного люду в ідольське капище із жінками та дітьми. Святий-бо Роман, розпалившись божественною ревністю, замішався поміж той нечестивий люд і велеголосно почав викривати їхній блуд. А ще й самого Асклипіяда, єпарха, який заходив до ідольського храму, притримав, кажучи: "Звабився ти, єпарше, йдучи до ідолів, не є бо ідоли богами, але один є Бог істинний Ісус Христос". І тоді повелів єпарх схопити його і вельми бити в уста. Відтак сів на судищі, дуже принуджуючи його відректися від Христа. Бачачи, що не покоряється тому злу, повелів мучити його: підвішений-бо був і всіляким знаряддям битий і кігтями залізними шарпаний. Він-бо, в тих муках висячи й доблесно терплячи, сповідував єдиного Бога, всіх Сотворителя, докоряючи єпархові за безум'я, бо не хоче пізнати істини. Так святий страждав і мужньо у муках віщав, а численний люд невірних та вірних там стояв, дивлячись на подвига Христового страждальця.

Стояло там неподалік одне християнське хлопча, на ймення Варул, на нього-бо зирнув мученик і сказав мучителю: "Це хлоп'я мале розумніше є за тебе, старого, хоча й малолітнє, одначе знає істинного Бога, ти ж бо, маючи повні літа, не пізнав його". Єпарх же покликав до себе хлопчика і запитав його: "Якого Бога пошановуєш?" Хлопчик відповів: "Христа пошановую". Знову запитав єпарх: "Що є ліпше: чи єдиного Бога пошановувати, чи багатьох?" Відповіло хлопча: "Ліпше пошановувати єдиного Бога Ісуса Христа". Знову єпарх рече: "Чим ліпший є Ісус Христос над усіх богів?" Малий відповів: "Тим ліпший Христос, що істинним є Богом, і Він створив усіх нас, ваші ж боги біси є і не створили нічого". І на інше численне той малий переконливо говорив, нібито був премудрим богословом, — Дух-бо Святий, у ньому діючи, чинив із вуст його хвалу, щоб був посоромлений нечестивий єпарх та всі ідолопоклонники. Здивувався мучитель і всі, що з ним були, розумному хлопцю та премудрим словам його і, наповнившись великого сорому, що не може його слів пересилити, повелів відтак того малого бити без милості різками. Били довго, і почав знемагати й пити попросив. Мати ж його, яка там стояла поміж людей і дивилася з радістю на страждання сина свого, бачачи його, що знемагає і пити просить, підняла голоса свого із гнівом, сварячись на нього й велячи, щоб терпів мужньо до кінця. Повелів відтак мучитель мечем посікти малого. Взяла його мати на руки свої і понесла на місце усічення, обіймаючи його й цілуючи, утішаючи його й укріплюючи, щоб не боявся, бачачи меча над головою своєю. Сказала: "Не бійся, солодке моє дитя, не страшись смерті, бо не вмреш, а живий будеш навіки. Не жахайся, квіте мій, бо по тому перенесений будеш у райські сади. Не бійся меча, бо, посічений бувши, підеш відтак до Христа і уздриш славу Його, Він-бо тебе прийме й обійме люб'язно, і житимеш із Ним у невимовній радості, співаючи із Його святими ангелами". Так благочестива мати ота свою дитину втішала і донесла її на місце усічення, а коли усікли малого, зібрала мати кров його до чистої посудини і прийняла тіло його, омиваючи його радісними слізьми.