Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

- У ньому бере участь мій ... друг. Я мушу там бути.

Качок помітно розслабився і насмішкувато посміхнувся.

- Жодних турнірів тут не проводиться, дитинко. Турніри нагорі. Там і шукай свого друга. – Качок показав великим пальцем вгору, де в основній частині будівлі розташовувався великий спортивний комплекс із кількома боксерськими залами, у якому проводились офіційні змагання у масштабах країни.

– Ні. – заперечила Кіра, подивившись на чоловіка прямим упевненим поглядом. - Мені потрібно саме сюди.

Але чоловіка анітрохи не вразив її впертий наполегливий вигляд, він тільки гидко посміхнувся, глузливо ковзнув поглядом по її фігурі і перед тим як закрити двері прямо перед її носом, кинув:

- Дуже сумніваюся.

Кіра видихнула, востаннє глянула на зачинені двері і розвернулася. Як їй туди потрапити? Дівчина дістала телефон, покрутила його в руці, розмірковуючи про те, чи зможе їй допомогти Михайло Андрійович, коли почула звідкись зверху:

- Гей, мала. - На верхній сходинці стояв молодик, одягнений у реперському стилі, з насунутим на обличчя капюшоном не за розміром величезної толстовки, і з самовпевненим виглядом дивився на неї зверху вниз. – Якщо хочеш потрапити на турнір, потрібне запрошення. Це закритий захід, крихітко.

Кіра швидко піднялася сходами і, порівнявшись з хлопцем, вперла руки в боки:

- І? - Підняла брову, чекаючи продовження.

– І-і… я можу допомогти. - Під каптуром ковзнула задоволена самовпевнена посмішка.

- Ціна питання?

– Дві тисячі. - відповів хлопець, понизивши голос, і схилившись трохи ближче до Кірі. - І квіточок твій, крихітко.

Кіра скривилася, знову почувши безглуздий епітет. Чортові перекупники. Дві тисячі – гроші чималі. Це багато. Це все, що в неї з собою було, не рахуючи кредитки тата. Але вагань щодо того, чи варто віддавати всі свої гроші за таке сумнівне рішення, не було. Вона, не роздумуючи, полізла до рюкзака і відрахувала потрібну суму. Хлопець вдоволено оскалився, передав складений сірий папірець – запрошення, і, отримавши свої гроші, швидко пішов геть.

А Кіра, стиснувши, запрошення в руці, знову спустилася до входу в клуб і забарабанила у двері. Сунула квиток під ніс чоловіку, тільки-но той з'явився у дверях, і цього разу без перешкод увійшла до зали.

- Мені потрібно дізнатися про розклад боїв. – заявила чоловікові, який тепер дивився на неї без колишнього глузування.

- Прямо і праворуч. На стіні стенд з розкладом. Тільки давай швидше, до бою клуб закритий і сторонніх тут не повинно бути. Розклад взагалі в закритому чаті викладено, там, на стенді подивись адресу. - Качок махнув рукою, вказуючи напрямок, і Кіра крокувала вперед.

Повернувши праворуч, побачила великий білий стенд із таблицею. У колонках були вказані імена, дати та час. У верхніх рядках з минулими датами одне з двох імен було закреслено. Вибулі – зрозуміла Кіра. Вона підняла руку і почала ковзати по рядках пальцем. Імена були якісь дивні. Рудий, Спис, Челентано, Борзий. Це були клички, очевидно, бійці не світили тут своїх імен. Як же вона знайде серед цього різноманіття прізвисько Ігоря? І якщо... якщо він уже вибув? - Раптом з жахом подумала Кіра, усвідомивши, що так необачно віддала всі свої гроші, навіть не замислившись про те, що хлопця тут може вже й не бути.

Проте ні. Погляд, пройшовши кілька рядків, зачепився за знайоме прізвище. Треба ж, вирішив не морочитися над приватністю і не вигадувати собі псевдонім?

Шахов - Борзий. Круп - Шахов. Шахов - Алан. Перші два – минулі бої, імена супротивників викреслені, отже, він переміг у двох боях. Кіра полегшено видихнула і поглянула на останній. Бій завтра увечері. Ігор має битися з якимсь Аланом.

І Кіра неодмінно має бути присутня. Інакше навіщо вона тут? При цьому питанні Кіру пересмикнуло. Але вона розправила плечі та впевненою ходою вийшла з приміщення.

З почуттям успішно виконаного одного з пунктів її дивного плану дівчина вирушила до готелю. Дозволила собі трохи поспати. А після вирішила все ж таки зареєструватися в конференції, щоб даремно не блукати містом, і провести час з користю, до того ж її участь уже була оплачена. Так вона собі пояснювала. Відмовляючись визнавати те, що просто дуже хвилюється, і таким чином намагається зайняти свої думки, відволікти від болісних роздумів.

Однак, коли настає час бою, приховувати від себе хвилювання більше не виходить. Шлунок ніби хтось пазурами рве, так сильно вона нервує. Зрадниця-пам'ять раз у раз відтворює зображення чорноокого хлопця. Налиті кров'ю очі, набряклу на скроні вену, що говорить про яскраво виражену лють, злобно стиснуту щелепу, і вираз ненависті в очах.

Якщо він її тут побачить ... Навіть її розвинена фантазія разом з аналітичним складом розуму, нездатна передбачити результат подібної події.

На ногах, що не гнуться, дівчина підходить до клубу. Тремтячою рукою  показує запрошення, і крізь туман в очах намагається знайти для себе затишну місцину, де її не буде видно ні за яких обставин. Вона обходить чоловіків, що оточили ринг щільним кільцем, ховається за їхніми широкими спинами, сподіваючись залишитися непоміченою, і мріючи перетворитися на невидимку.

 Кіра кидає погляд на ринг. На порожній платформі стоїть рефері, і, перегнувшись через канат, про щось перемовляється з арбітрами. У залі, немов у вулику, стоїть гул, що моторошно давить на вуха. Чоловіки говорять, сміються, посміхаються, потирають руки в передчутті. Цілком звичайні, пристойні, солідні люди. Але варто у залі з'явиться бійцям, попрямувати з протилежних сторін до рингу, як ці люди вибухають криками, ревом диких звірів. Вибухають азартом передчуття видовища, крові та насильства.