Читати книгу - "Гра престолів"

Разом з ним захихотів сер Баристан Селмі. Навіть Едард Старк вичавив усмішку. Але, як завжди, зразу ж прокралися серйозні думки. Він не міг не звернути уваги на двох зброєносців — уродливих хлопців, білявих і гарної статури. Один, Сансиного віку, мав золоті кучері, а другий — пісочного кольору волосся, натяк на вуса й смарагдово-зелені очі, як у королеви.

— Хотів би я побачити зараз обличчя Сантагара,— сказав Роберт.— Сподіваюся, йому стане розуму відіслати їх до когось іншого. Хай бігають цілий день!

— А ці хлопці,— поцікавився Нед,— з Ланістерів?

Роберт кивнув, витираючи сльози з очей.

— Двоюрідні. Сини брата лорда Тайвіна. Того, що помер. А може, й того, що не помер, якщо так подумати. Не пригадую. Дружина моя з великої родини, Неде.

«Із вельми властолюбної родини»,— подумав Нед. Він не мав нічого проти зброєносців, однак його хвилювало, що Роберта вдень і вночі оточують родичі королеви. Здається, апетити Ланістерів щодо посад і почестей не знають меж.

— Подейкують, ви з королевою вчора перекинулися гострими словами.

Веселий вираз зник з Робертового обличчя.

— Жінка хотіла завадити мені битися в рукопашній. Сидить зараз приндиться в замку, чорти б її взяли. Твоя сестра ніколи б мене так не осоромила.

— Ти ніколи не знав Ліанну, як я, Роберте,— мовив до нього Нед.— Ти бачив її вроду, але не бачив залізної волі, яка ховалася під вродою. Ліанна б теж тобі сказала, що рукопашна не для тебе.

— І ти туди ж? — нахмурився король.— Пісний ти чоловік, Старку. Забагато часу провів на півночі, кров у жилах замерзла. А моя кров і досі бурлить!

На підтвердження він ляснув себе по грудях.

— Ти король,— нагадав йому Нед.

— На тому клятому Залізному троні я сиджу, коли мушу. Та невже це означає, що я не маю таких самих потреб, як інші чоловіки? Трішки винця коли-не-коли, і щоб дівчина пищала в ліжку, і відчути коня між ногами? Сьоме пекло, Неде, мені кортить комусь зацідити.

Тут заговорив сер Баристан Селмі.

— Ваша світлосте,— мовив він,— не годиться королю виїжджати на рукопашну. Так не чесно. Хто наважиться вдарити вас?

Роберт, схоже, був щиро здивований.

— Як? Хто завгодно, чорт забирай! Якщо зможе. І останній, хто не впаде...

— ...переможе, і це будеш ти,— закінчив за нього Нед. Він одразу збагнув, що Селмі поцілив у десятку. Небезпека рукопашної тільки підстьобувала Роберта, а тут ішлося про гонор.— Сер Баристан має рацію. На всі Сім Королівств немає чоловіка, який ризикне потрапити тобі в немилість, поранивши тебе.

Король з розчервонілим обличчям скочив на ноги.

— Ти хочеш сказати, що ці пихаті боягузи дозволять мені перемогти?!

— Понад усякий сумнів,— озвався Нед, а сер Баристан на мовчазну згоду схилив голову.

Якусь мить Роберт був такий лютий, що не міг говорити. Великими кроками він перетнув шатро, круто розвернувся, попрямував назад, й обличчя в нього при цьому сердито потемніло. Не в змозі висловити свою лють, він підхопив із землі нагрудник і жбурнув його в сера Баристана Селмі. Селмі ухилився.

— Забирайтеся,— холодно кинув король.— Забирайтеся, поки я вас не вбив.

Сер Баристан швидко вийшов. Нед теж хотів іти, аж тут король гукнув його:

— Не ти, Неде.

Нед розвернувся. Піднявши свій ріг, Роберт знову наповнив його пивом з діжки в куті й тицьнув Недові.

— Випий,— коротко кинув він.

— Мені не хочеться...

— Пий. Так велить твій король.

Узявши ріг, Нед випив. Пиво було чорне й густе, і таке міцне — аж очі защипало.

Роберт знову сів.

— Чорти б тебе ухопили, Неде Старк. Ви з Джоном Арином... я любив вас обох. А що ви зі мною зробили? Королем мав стати хтось із вас, ти або Джон.

— У вас було більше прав, ваша світлосте.

— Я велів тобі пити, а не сперечатися. Це ти зробив мене королем, тож принаймні вияви поштивість і вислухай мене, коли я говорю, чорт забирай! Поглянь на мене, Неде. Поглянь, що зробило зі мною це королівство. Боги, я затовстий для власних обладунків, як таке могло статися?

— Роберте...

— Пий і помовч, король говорить. Присягаюся тобі, ніколи я не почувався таким живим, як тоді, коли завойовував престол, і таким мертвим, як зараз, коли престол мій. А Серсі... Це Джонові Арину я маю подякувати за неї. Коли в мене забрали Ліанну, я не мав наміру одружуватися, однак Джон наполіг, що королівству потрібен наступник. Серсі Ланістер буде гарною парою, сказав він мені, бо в такому разі, якщо Вісерис Таргарієн захоче колись відвоювати престол, лорд Тайвін буде на моєму боці,— похитав король головою.— Я любив старого, клянуся, але зараз мені здається, що він був дурніший за Сновиду. Так, на Серсі приємно подивитися, це правда, але ж вона холодна... А піхву свою так стереже — можна подумати, що в неї між ніг заховане все золото Кичери Кастерлі... Дай-но мені пиво, якщо все одно не п’єш,— забрав він ріг, перехилив, відригнув і витер губи.— Мені шкода твою дівчинку, Неде. Правда. Я про вовчицю. Мій син брехав, душу можу на це поставити. Мій син... Ти ж любиш своїх дітей, правда?

— Усім серцем,— озвався Нед.

— Поділюся з тобою таємницею, Неде. Не раз і не два я мріяв про те, щоб зректися корони. Сісти на корабель до вільних міст, з самим тільки конем і келепом; війни й повії — ось для чого я був створений. Король-бурлака... мене б обожнювали співці! І знаєш, що мене зупиняє? Думка про те, що трон посяде Джофрі, а позаду нього стоятиме Серсі й нашіптуватиме йому на вухо. Мій син. Як я міг зробити такого сина, Неде?

— Він іще хлопчик,— ніяково мовив Нед. Йому не подобався королевич Джофрі, але він чув біль у Робертовому голосі.— Хіба забув, яким шаленим був ти у його віці?

— Я б не переймався, якби хлопець був шалений, Неде. Ти не знаєш його так, як я,— зітхнувши, похитав він головою.— А можливо, твоя правда. Джон частенько впадав через мене у відчай, однак я доріс до короля,— глянув Роберт на Неда й нахмурився на його мовчання.— Міг би й погодитися, знаєш.

— Ваша світлосте...— обережно