Читати книгу - "Спустошення"

Федору впало на месенджер повідомлення від Девіда — він уже прилетів, і Алла везла його спершу в готель залишити речі, а потім одразу на виставку. Залишивши Віктора з Яною, Федір зазирнув у прес-центр. Узявши собі кави і відійшовши трохи від натовпу біля комп’ютерів, за якими юрмилося зо два десятки фотокореспондентів, які зливали фотографії своїм агенціям, вони перемовлялися з головою прес-центру на ім’я Діана. Посеред розмови з вікна прес-центру Федір помітив масивний джип, що під’їжджав під червону доріжку експоцентру. З джипа вийшли Карманов і молодий Айзек. Охорона розчистила прохід для гостей, і Карманов удвох із Айзеком зникли за дверима.

— Мені вже час, — кинув він Діані і побіг вниз зустрічати Карманова. Під оплески той саме перерізав червону стрічку на вході в експоцентр і першим зайшов у зал. Волонтери одразу ж стали скеровувати людей до сцени, де мала відбутися перша частина презентації. Федір на ходу приєднався до Карманова й Айзека.

— Де тебе носить? — Карманов спробував спершу поглядом залізти йому в душу, після чого потис руку. Айзек теж подав свою. — Знайомся, це Ося Айзек, російський фанат консервних банок, мій давній друг.

— Здравствуйте, рад вас видеть, — посміхнувся він Айзеку. Айзек, здається, зовсім не образився на цю репліку Карманова. Він скидався на людину, яка шанувала спорт, русявий і зарум’янілий, з приємними рисами обличчя, Айзек здавався на пару років молодшим за нього. Айзек мало нагадував того демона трансгуманізму, яким його зображував Карманов.

— Дуже приємно, — витиснув із себе Федір.

— Насправді, не дуже приємно, — озвався на ходу Карманов, а Ося Айзек реготнув.

— Не обращайте внимания, все хорошо, я на такое не обижаюсь, — заспокоїв його Ося. — Оскорблять — это первое, что начинает делать человек, когда сталкивается с чем-то выходящим за пределы его понимания. Дима просто еще не свыкся с мыслью, что бессмертие не зависит от человеческой формы. Он большой антропоцентрист, но в его возрасте это нормально. Наше с вами поколение смотрит на эти вещи более либерально.

Вони підійшли до сцени з велетенським екраном, на якому світився логотип «Соми». Карманов із невимушеною елегантністю господаря дому присів на край сцени й без зайвих попереджень розпочав привітальну промову.

— Я, насправді, не є великим спеціалістом із промов, — сказав Карманов. — І я не терплю всього цього офіціозу. Ми прийшли сюди говорити про те, що нас цікавить, а не випендрюватися.

На цьому слові іноземні гості стали щільніше притискати до вуха навушники із синхронним перекладом, щоб уловити суть незнайомих ідіом.

— Одним словом, це виставка для своїх. Ви розумієте про що я, — він постукав себе по чолу. — Ми хочемо говорити про серйозні речі, та разом із цим пам’ятати про fun і про joy of life. Do you agree with me?

— Yeah! — почулося в рядах.

— Ну, тоді чудово. Насолоджуйтеся, панове, і не забувайте постити у себе на сторінці в фейсбуці селфі на фоні нашого логотипа — про нас має дізнатися кожен! Гарного вам знайомства з Україною. Ukraine is beautiful. Have fun! — Карманов показав шановним гостям три пальці, складені тризубом, як це робив Чорновіл, і передав мікрофон Могилі.

— На, старий, скажи ще ти пару слів. У тебе це краще виходить, — нахилився він до Федора.

Зал тим часом вибухнув оваціями і гулюканням. Федір підхопив мікрофон і вийшов на сцену.

— Шановні пані і панове, леді й джентльмени, — сказав я, і мікрофон зрадливо зафонив. — Дмитро Іванович уже дав точне й лаконічне бачення того, для чого ми тут. Ми тут, щоб розсувати горизонти можливого. Щоб першими ступити на нову територію, і потім розділити це з іншими. Вражає сам задум цієї конференції, вражає склад учасників. Вражає те, куди ці ідеї можуть нас завести. Я заздрю самому собі за те, що опинився тут...

Зал відреагував на жарт сміхом.

— Поділіться цією новиною з іншими — нехай вони також заздрять, що не мають можливості бути зараз тут, у Києві, на нашому Форумі, тому що саме тут відбувається зустріч раціонального світу науки і ще невідомого нам світу свідомості. Ми всі з вами трохи схожі на Марко Поло або на Христофора Колумба з його «Санта Марією». Наші човни пливуть зараз через океан, і нам здається, що десь там ми вже бачимо нову землю. Що це? Містична Індія? Високогірний Тибет? Таємничий Китай? Мені здається, це вперше за багато століть людські човни, що рушили в море, сплутали небо і морську гладь, і замість рухатись вглиб, рушили вгору. Ми сподіваємося, що попереду — новий континент, на якому всім знайдеться місце. Нам здається, що цей форум відкриває еру нової колонізації, і попереду в нас — багатства, які ми самі ще не в стані оцінити. Ми запросили вас усіх, тому що скарб, який ми знайшли, занадто великий, щоб лише ми змогли ним скористатися. Тому ми хочемо поділитися ним із вами. Запрошуємо на Когнітивний форум — форум, де відкриваються нові цивілізації, і де виникають нові світи. Welcome! Будь ласка, насолоджуйтесь виставкою!

Зал вибухнув оваціями.

— Молодець, — сказав Карманов, коли Федір спустився. — Те, що треба.

Айзек підхопив легкий, невимушений стиль спілкування і тримав ту ж ноту. Карманов гарно модерував, пускаючи американізовані жартики у бік спікерів — кількох знаменитостей, яким теж випало сказати по невеликому врочистому слові. На обличчях гостей блукали посмішки, неначе в кожного з них в душі раптом прокинулася бешкетна дитина. Наслухавшись промов, гості, підхопивши келихи з білим вином і шампанським, повільно розсмоктувалися в проходах поміж стендами, оглядаючи експозицію.

— Ну что, ребята, показать вам кое-что по настоящему интересное? — спитав у них із Кармановим Ося Айзек, коли вони залишилися наодинці. — Это подарок для тебя, Дима.

Кілька журналістів з цікавістю послідували за ними.

— Вот, кстати, стенд нашей компании «Россия-4000», — звернувся до журналістів Айзек. — Воспользуюсь случаем представить наше последнее достижение. Это мой подарок Дмитрию Ивановичу.

З цими словами Айзек стягнув біле покривало зі столу. На столі містилася механічна голова, схожа на дещо потворну копію голови Карманова.

— Очень смешно, — прокоментував Карманов, скривившись у відразі.

— Да, это называется эффектом «зловещей долины», — пояснив Ося, стоячи біля голови робота з засунутими в кишені руками і довзоляючи себе фотографувати в цій позі неслухняного відмінника. — Роботы, которые очень похожи на человека, почему-то вдруг начинают вызывать немножко неприятное чувство. На самом деле, это одна из вершин роботостроения. Голову приводят в движение тридцать шесть моторчиков, она