Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Із замку ***, 22 жовтня 17…

Лист 121

Від маркізи де Мертей до кавалера Дансені

Я отримала вашого листа, мій занадто юний друже, але перш ніж висловити вам вдячність за нього, я маю вас покартати і попереджаю, що якщо ви не виправитеся, то я перестану вам відповідати. Послухайте мене, облиште цей розчулено-ласкавий тон, який перетворюється на якусь штучну мову, коли він не є виявом любовного почуття. Хіба дружба говорить таким стилем? Ні, друже мій, у кожного почуття є своя, властива йому мова, а користуватись іншою – означає спотворювати думку, яку прагнеш висловити. Я добре знаю, що наші пані не розуміють звернених до них розмов, якщо вони не перекладені до деякої міри на цей загальноприйнятий жаргон. Але, признаюся, мені здавалося, що я заслуговую на те, щоб ви мене з ними не зрівнювали. Я не на жарт засмучена – можливо, більше, ніж слід було б, – що ви про мене так невірно судили.

Тому в моєму листі ви знайдете лише те, чого бракує вашому: щирість і простоту. Наприклад, я скажу вам, що мені було б дуже приємно бачити вас біля себе, що мені прикро бути оточеною тільки людьми, що наганяють на мене нудьгу, замість тих, хто мені подобається. А ви цю ж саму фразу перекладаєте так: навчіть мене жити там, де вас немає! Таким чином, якщо, припустімо, ви перебуватимете біля своєї коханої, то не зможете існувати в її товаристві без мене як третьої особи? Яке безглуздя! А ці жінки, яким бракує тільки одного, – бути мною, можливо, ви вважаєте, що і вашій Сесілі цього не вистачає? Але ось куди заводить мова, якою нині зловживають настільки, що вона стає безглуздішою за жаргон компліментів і перетворюється на суцільні формули, в які віриш не більше, ніж у найпокірнішого слугу.

Друже мій, пишіть мені лише для того, щоб висловлювати свої справжні думки та почуття, і не посилайте мені набір фраз, які я знайду сказаними краще або гірше в будь-якому модному романі. Сподіваюся, ви не розсердитеся на те, що я вам зараз кажу, навіть якщо виявите в моїх словах деяку частку роздратування. Бо я не заперечую, що відчуваю його, але, щоб уникнути навіть натяку на помилку, за яку я вам щойно докорила, я не скажу вам, що це роздратування, можливо, посилилося від розлуки з вами. Мені здається, що за всіх обставин ви варті більшого, ніж один процес і два адвокати, і, можливо, навіть більше, ніж відданий Бельрош.

Як бачите, замість того щоб засмучуватися моєю відсутністю, вам слід було б радіти: адже ніколи ще я не говорила вам таких люб’язностей. Здається, я заразилася вашим прикладом і приймаю з вами манірно-розчулений тон. Але ні, я вважаю за краще триматися свого щиросердя: лише воно може бути свідченням моєї ніжної дружби і співчуття, нею навіяного. Як радісно мати юного друга, чиє серце віддане іншій жінці! Не всі жінки зі мною погодяться, але така моя думка. Мені здається, що з набагато більшим задоволенням віддаєшся почуттю, яке тобі нічим не загрожує. Тому я перейняла на себе, можливо, і дуже рано, роль вашої повірниці. Але ви вибираєте собі таких юних коханих, що змусили мене вперше відчути, що я починаю старіти! Ви добре робите, що готуєте себе до такої тривалої постійності, і я всім серцем бажаю, щоб вона виявилася взаємною.

Ви маєте рацію, підкоряючись чутливим і благородним аргументам, які, як ви повідомляєте, віддаляють ваше щастя. Тривалий самозахист – єдина заслуга, що залишається тим, хто не завжди може встояти. Для всякої іншої, окрім такої дитини, як мала Воланж, я вважала б невибачним не вміти ухилитися від небезпеки, про яку вона достатньо попереджена, позаяк уже сама освідчується у своєму коханні. Ви, чоловіки, уявлення не маєте про те, що таке доброчесність і чого варто поступитися нею! Але хоч трохи розсудлива жінка мусить розуміти, що, не кажучи вже про гріх, навіть слабкість для неї – найбільше нещастя. І я і в думці не маю, щоб жінка могла їй піддатись, якщо хоч хвилинку над цим розміркувала.

Не повставайте проти цієї думки, вона ж бо головним чином і прив’язує мене до вас. Ви рятуєте мене від небезпек любові. І хоча я досі й без вас уміла від неї захищатись, я згодна бути вам вдячною за допомогу і за це любитиму вас іще більше й міцніше.

А насамкінець, ласкавий мій кавалере, хай береже вас Господь.

Із замку ***, 22 жовтня 17…

Лист 122

Від пані де Розмонд до президентші де Турвель

Я сподівалася, мила дочко моя, що зможу нарешті заспокоїти вас, але з гіркотою бачу, що лише посилю вашу тривогу. Та все ж не турбуйтеся: племінникові моєму зовсім не загрожує небезпека, і не можна навіть сказати, щоб він був по-справжньому хворий. Але з ним дійсно відбувається щось дивне. Нічого не можу в цьому зрозуміти, але я вийшла з його кімнати вкрай засмучена, можливо, навіть у деякому страху, і тепер розкаююся в тому, що змушую вас поділяти зі мною цей страх, хоча й не можу втриматися від того, щоб не поговорити з вами про нього. Ось моя розповідь про те, що сталося: можете не сумніватися в її точності, бо, якби прожила я ще вісімдесят років, не забула б враження, яке справила на мене ця сумна сцена.

Отже, сьогодні вранці я була у племінника. Коли я ввійшла, він писав: стіл його завалений був різними паперами, над якими він, мабуть, працював. Він був такий поринутий у цю справу, що я вже дійшла до середини кімнати, а він іще навіть не повернув голови, щоб подивитися, хто увійшов. Я відразу помітила, що, ледве побачивши мене, він постарався надати своєму обличчю спокійного виразу, і, можливо, саме ця обставина і змусила мене придивитися до нього