Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Слуги цикнули на неї, а Баоюй одсмикнув руку і сказав:

— Я нічого подібного не бачив, цікаво спробувати.

— Так ти ж не вмієш, — сказала дівчина, — хочеш, навчу.

Цінь Чжун легенько смикнув Баоюя за рукав і насмішкувато прошепотів:

— А в селі теж багато цікавого!

— Помовч! — відштовхнув його Баоюй. — А то поб’ю.

Дівчина взяла прядку й почала прясти, так так спритно, що любо було глянути. Тут її покликала стара:

— Агов, дочко, скоріше йди сюди!

Дівчина залишила прядку й побігла.

Баоюю відразу все стало нецікавим. Саме в цей час Фенцзє прислала по нього служника.

Фенцзє вже встигла вимити руки, переодягтися й запитала, чи переодяглися вони.

— Ні, — відповів Баоюй.

Служниці поставили на стіл печиво, налили запашного чаю. Фенцзє випила чашечку, почекала, поки приберуть зі столу, потім вийшла з хатини й сіла в коляску. Ван’ер іще раніше вручив подарунки господарям садиби, і ті заходилися дякувати Фенцзє.

Баоюй огледівся. Дівчини, яка щойно пряла, ніде не було. Він помітив її біля виходу із садиби, вже коли вони трохи від’їхали. Вона стояла разом із двома іншими дівчатками й тримала на руках дитину. Баоюй відчув, як схвильовано забилося серце, але постарався нічим не видати своїх почуттів, лише тайкома кинув на дівчину ласкавий погляд. Аж тут налетів порив вітру, Баоюй заплющився, а коли розплющив очі та обернувся, дівчина кудись зникла.

Вони наздогнали похоронну процесію. Спереду чувся гуркіт гонгів і барабанів, гойдалися жалобні прапори й парасолі, обабіч дороги вишикувалися буддійські ченці з кумирні Залізного порога.

Незабаром в’їхали у ворота кумирні. За воротами були розставлені вівтарі з кадильницями, чулися молитви. Труну з тілом покійниці встановили в бічній залі храму. Баочжу лягла біля труни.

Перед кумирнею Цзя Чжень приймав гостей, друзів і близьких. Деякі вже почали прощатись, і Цзя Чжень кожному дякував за зроблену честь. До кінця дня майже всі гості, суворо дотримуючись принципу старшинства, розійшлися.

Жінок приймала Фенцзе. Першими поїхали дружини титулованих сановників, а за ними й інші. До закінчення триденних церемоній залишилося тільки кілька близьких родичок.

Пані Сін і пані Ван теж зібрались їхати й покликали Баоюя, але тому хотілося побути ще трохи за містом, і довелося залишити його під опікування Фенцзе.

Кумирню Залізного порога з приміщеннями для небіжчиків, а також для тих, хто їх супроводжував, колись відбудували Нінго-гун і Жунго-гун, тут і понині запалювали пахощі і був родовий цвинтар, де ховали членів родини Цзя, що померли в столиці.

Відбудовуючи кумирню, предки не припускали, що в період розквіту їхні нащадки будуть відрізнятися між собою, як Цань і Шан[147]. Хто бідніший, залишався в кумирні, більш багаті та знатні підшукували собі місце зручніше — у сусідньому селі або в жіночому монастирі — й жили там до кінця похоронної церемонії.

Так було й на похороні пані Цінь. Одні розташувалися в кумирні, інші поблизу від неї. Фенцзе не захотіла залишатися в кумирні й послала людей до черниці Цзінсюй у найближчий монастир Пампушок з проханням відвести їй там кілька кімнат.

Монастир, власне, називався Шуйюе, а цю безглузду назву дістав за те, що там готували надзвичайно смачні пампушки.

Ченці тим часом закінчили службу й принесли Цзя Чженю чай і вечірню трапезу. Цзя Чжень послав Цзя Жуна сказати Фенцзе, щоб лягала відпочивати. Але Фенцзе попрощалася з усіма й разом із Баоюєм і Цінь Чжуном вирушила до монастиря Пампушок. У кумирні було кому подбати про жінок, що брали участь у похоронній процесії, — там залишалося кілька невісток із роду Цзя.

Цінь Бан’є, батько Цінь Чжуна, людина стара і хвора, поїхав, наказавши синові дочекатися закінчення похоронної церемонії.

Гостей зустріла черниця Цзінсюй у супроводі послушниць Чжишань і Чжинен. Коли всі привіталися, Фенцзе пройшла в келію, переодяглася й вимила руки. Вона сказала Чжинен, що та виросла й погарнішала, а потім запитала:

— Що це ви з ігуменею зовсім нас забули?

— Недавно в пана Ху народився спадкоємець, — відповіла за послушницю Цзінсюй, — і пані Ху надіслала нашій ігумені десять лянів срібла, щоб та прочитала «Сутри над тазом немовляти»[148]. Тому ми, пані, і не могли прийти запитати про ваше здоров’я.

Але залишимо стару черницю прислужувати Фенцзє, а вам повідаємо про Цінь Чжуна й Баоюя.

Вони бавилися в залі, коли з’явилася Чжинен.

— Прийшла Чжинен, бачиш? — сказав Баоюй.

— А мені яке діло? — здивувався Цінь Чжун.

— Не хитри! —