Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

— До середини зими він буде в мене найкращим собакою в зграї, mon père!

Чоловік посміхнувся. Diantre[24], ну й розізлиться ж це чудовисько керівник факторії, коли дізнається, як його обдурили! І доти…

— Я збираюся знову відправити тебе в школу в Нелсон-Гаусі цієї зими, ma chérie, — сказав він, намагаючись говорити якомога спокійніше. — Барі допоможе відвезти тебе за першого хорошого снігу.

Верба саме зав’язувала вузол на ремені в Барі. Почувши це, вона повільно піднялася на ноги, подивилася на П’єро своїми великими темними очима й із повним рішучості голосом промовила:

— Я не поїду, mon père!

Уперше в житті Непісе відповіла своєму батькові так різко. Її слова обдали його крижаною дрожжю, і він відвернувся, щоб не зіткнутися з нею очима, бо хитрувати з донькою П’єро зовсім не вмів. Вона побачила це на батьковому обличчі, і йому здалося, що дівчина прочитала там усе, що було в нього на думці. Звісно, вона задихала швидше, і він помітив, як високо стали підніматись у неї груди. Непісе не дала йому змоги зібратися з думками, щоби продовжувати.

— Я не поїду! — повторила вона зі ще більшою рішучістю й знову схилилася над Барі.

Знизавши плечима, П’єро став спостерігати за нею. Зрештою, хіба він був не радий? Хіба його серце не защемило б, якби вона зраділа думці про від’їзд? Батько підійшов до неї і з великою ніжністю поклав руку на її блискучу голову. Непісе подивилася на батька з-під руки й усміхнулася. Між ними заліз Барі, клацнув зубами й поклав свою морду на руку Верби. Уперше за кілька останніх тижнів світ раптом здавався П’єро наповненим сонцем. З високо піднятою головою він попрямував до своєї хижки. Донька не залишить його! Він тихо засміявся й став потирати руки. Його страх перед керівником факторії з Лак-Бейна зник. Чоловік став на порозі хижки й подивився на Непісе й Барі.

— Благословен Бог і всі ангели його святії! — пробурмотів він. — Тепер я, П’єро Дю Кен, знаю, що треба робити!

Наприкінці вересня в Лак-Бейн прибув топограф Мак-Доналд. Там уже цілих десять днів гостював у Мак-Таґґарта й контролер Ґреґсон. І вже двічі за час його перебування Марі спадало на думку підкрастися до нього, коли він спав, і вбити його. Сам керівник факторії тепер звертав на неї мало уваги, що зробило б її щасливою, якби не Ґреґсон. Він був зачарований дикими загадковими принадами дівчини з племені крі, та й сам Мак-Таґґарт без найменших ревнощів заохочував його до залицянь.

Мак-Таґґартові вже набридла Марі — так він і сказав Ґреґсонові. І якщо той зміг би забрати її з собою, то зробив би йому цим велику послугу. Мак-Таґґарт пояснив, у чому причина: трішки згодом, коли випаде багато снігу, він збирався привести в поселення доньку П’єро Дю Кена. З цинічною відвертістю, зважаючи на давність їхнього братерства, розповів про свій візит, про те, як його приймали, і про інцидент на кручі. Та, попри все це, він запевнив Ґреґсона, що донька П’єро скоро буде в Лак-Бейні.

Саме в цю пору і прибув Мак-Доналд. Він залишився лише на одну ніч, та, сам не знаючи того, лише підлив оливи у вогонь, що й до того вже небезпечно палав: віддав керівникові факторії фотокартку з зображенням Непісе. Це виявилася напрочуд вдала фотографія.

— Якщо ви зможете одного дня передати її цій дівчині, то я вам буду дуже вдячний, — сказав він Мак-Таґґартові. — Я обіцяв їй зробити цю світлину. Її батька звуть Дю Кен, П’єро Дю Кен. Ви, напевно, знаєте їх. Та дівчину…

Топограф став красномовно розповідати Мак-Таґґартові, якою красунею була дівчина того дня у своїй червоній сукні, що, на жаль, на фотографії вийшла чорного кольору. Він і не здогадувався, що все нутро його співрозмовника буквально кипіло при цих словах.

Другого дня Мак-Доналд мав вирушити в Норвей-Гаус. Мак-Таґґарт так і не показав фотографію Ґреґсонові, залишивши її собі. Усю ніч при світлі лампи він розглядав портрет з думками про Непісе, і це лише підсилювало його рішучість. Залишався лише один вихід із цієї ситуації. Керівник факторії не один тиждень обдумував зловісний план. Про свою таємницю він не наважився розповісти навіть Ґреґсонові. Непісе буде його. Треба лише дочекатися середини зими, коли випадуть глибокі сніги. Вони допоможуть йому якнайкраще приховати сліди трагедії.

Мак-Таґґарт зрадів, коли слідом за топографом у Норвей-Гаус поїхав і Ґреґсон. З увічливості він супроводжував його протягом одного дня подорожі. Коли ж повернувся в поселення, то вже не застав Марі й був радий цьому, тому послав гінця з великою кількістю подарунків для її народу та повідомленням: «Не бийте її. Прийміть її. Вона тепер вільна».

З метушнею й галасом почався мисливський сезон. А з його настанням Мак-Таґґарт розпочав готувати свій будинок до прибуття Непісе. Він знав, що вона любить чистоту й порядок,