Читати книгу - "Лист незнайомої"

низів, поміж солдатів, служниць, волоцюг, я чомусь раптом відчув себе дуже добре, хоча і не міг зрозуміти чому. Я жадібно вдихав це смердюче повітря, тішився, коли мене штовхали і притискали у натовпі, із зацікавленням очікував, куди цей натовп занесе мене, якщо я йтиму навмання, без конкретної мети. Звуки народного гуляння були все ближче, все голосніше долинали до мене удари тарілок та мелодії духового оркестру, шарманки з фанатичною монотонністю тарабанили безкінечні польки та вальси, з павільйонів чулися глухі удари, крики та п’яний сміх, а між деревами визирнула, виблискуючи яскравими вогнями, карусель мого дитинства. Я зупинився посеред площі і з головою занурився у цей хаос, наповнив ним свої вуха й очі: ці вибухи галасу, цей пекельний безлад заспокоювали мене, бо заглушали мій внутрішній неспокій. Я спостерігав, як служниці у надутих вітром сукнях з дикими криками радості злітають на качелях високо в небо, як помічники м’ясників задоволено опускають молоти на силоміри, захриплі голоси перекрикують галас натовпу і шарманок, мавпячими жестами закликають публіку до своїх павільйонів, як усе це кипить і перемішується з бурхливим життям натовпу, сп’янілого від музики, миготіння ліхтарів і власного тепла, яке випаровували тисячі розігрітих людських тіл. Відтоді, як я сам ожив, відразу ж почав помічати вітальність інших. Я відчував пристрасть мільйонного міста, яка за ці кілька недільних годин виливається назовні бурхливим та гарячим потоком, розігріває сама себе і перетворюється на тупе, тваринне, але в чомусь здорове, жваве монолітне задоволення. До мене весь час хтось торкався, чиїсь тіла терлись об мене, їхня гарячковість потроху передавалася й мені: мої нерви напружилися, збуджені різкими довколишніми запахами, і я потроху також почав розділяти це всюдисуще загальне сп’яніння. Уперше за багато років, а можливо, і вперше у своєму житті я опинився всередині такого натовпу, відчув над собою владу людської маси, настрій якої невідворотно захоплював і мене, примушував підкоритися. Мені здавалося, ніби прорвало якусь дамбу і тепер у моїх жилах курсував невпинний потік, який сполучав мене з цим світом, і мені захотілося знищити всі, й навіть ці останні бар’єри між собою і цими гарячими чужими тілами, щоб злитися з ними воєдино. Із пожаданням чоловіка я вдивлявся у глиб цього велетенського лона, з пожаданням жінки очікував на ласку, доторк, поклик, обійми, – майже як у далекій юності. Тепер я прагнув якомога швидше влитися у це живе і пристрасне тіло, відчувати свій зв’язок із пульсуванням, сміхом і подихом чужої пристрасті, розтектися цими спільними артеріями, стати маленьким безіменним гвинтиком могутнього механізму, якоюсь непомітною інфузорією у смітнику людства, істотою, яка тремтить від жадання і поблискує серед міріад собі подібних, – розчинитися у цьому казані, зірватися, мов стріла з туго натягнутої тятиви лука, вивільнити власну напругу кудись у невідомість, у далеке самотнє небо, у недосяжний колективний рай.

Тепер я знаю: тоді я сп’янів. У моїй крові кипіло все разом: стукотіння молоточків на каруселі, приємний і звабливий жіночий сміх у відповідь на доторк чоловічих рук, музика, шарудіння суконь. Кожен звук гострим камінцем влучав у мене, а потім ще раз виблискував червоним, пролітав повз скроні, я відчував кожен доторк, кожен погляд загостреною чутливістю нервів (як під час морської хвороби), але все це потім зливалося у відчуття п’янкої єдності з масою. Я не можу описати свій тодішній складний стан словами – мабуть, найближчим до цього було б таке порівняння: звуки, галас та емоції переповнювали мене, і я почувався, немов машина, яка поспішає всіма своїми коліщатками, щоб уникнути страшного тиску і вибуху, від якого за лічені хвилини може розлетітися на друзки її казан. Кінчики моїх пальців тремтіли, у скронях стукотіло, горло стискало і душило від хвилювання розігрітої крові – після багаторічного сну почуттів мене раптом охопила гарячка, яка могла спалити мене дощенту. Я усвідомлював, що мушу негайно розкритися, випустити пару зсередини словом, поглядом, поділитися з кимось, вилитися в розмові, звільнитися – якось урятуватися від цього твердого закостенілого мовчання, яке відділило мене від теплої, бурхливої, живої маси. Уже кілька годин поспіль я ні з ким не розмовляв, не потискав нікому руки, не відчував на собі чийогось питального чи співчутливого погляду, а тільки застигав під тиском того, що трапилося, моє хвилювання змушене було мовчати. Я ніколи раніше не відчував такої сильної потреби поділитися своїми переживаннями з кимось, з іншою людиною, як тепер, посеред тисячного, десятитисячного натовпу, який оточив мене теплом і словами, але так і не зробив мене своєю частинкою. Я нагадував людину, яка мучиться спрагою посеред моря. І при цьому я щомиті бачив, як інші люди на моїх очах, праворуч і ліворуч, заговорюють одне з одним і знайомляться, сходяться в пари, ніби ртутні кульки, які зливаються разом, і це тільки підсилювало мої муки. Мені було заздро дивитися на молодих хлопців, які без зайвих церемоній, проходячи повз дівчат, зачіпали їх словом, а за мить уже брали попід руку, як жінки й чоловіки знаходили одне одного в натовпі і як небагато їм було потрібно для знайомства: кивок голови під час катання на каруселі, випадковий погляд, і незнайомі ще мить тому люди починали спілкуватися одне з одним. Можливо, через кілька хвилин вони знову розійдуться назавжди, але між ними утворювався якийсь зв’язок, їх щось об’єднувало, вони знаходили щось спільне, і саме цього мені так бракувало в той момент. І я, такий досвідчений у світських розмовах, я, кого шанували і любили у високому товаристві, який добре знався на етикеті, я згорав зі страху і сорому заговорити з якоюсь пишнозадою служницею, боявся, що вона сміятиметься з мене, я опускав очі, коли чийсь погляд випадково зупинявся на мені, хоча сам мучився бажанням перекинутися з кимось бодай словом. Я не зовсім розумів, чого хочу від інших людей, але не міг і залишатися далі на самоті, продовжувати горіти у своїй гарячці. Але всі дивилися повз мене, усі погляди скеровувались кудись далі, ніхто не хотів спілкуватися зі мною. Раптом до мене підійшов дванадцятирічний хлопчина в обдертому одязі: у його погляді відбивалося світло ліхтарів, він пожирав очима карусель із дерев’яними кониками. Його рот був відкритим від захоплення: мабуть, у нього не було більше грошей, щоб покататися, і він міг насолоджуватися тільки криками та сміхом інших. Я похапцем підбіг до нього і запитав, при цьому мій голос чомусь тремтів і зривався:

– Можливо, ви також