Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

616
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 179
Перейти на сторінку:
Ой зійшло, зійшло аж два місяці ясних, Помандрувало два козаки красних…

Та й замовкло.

— А се що за проява? — питається кум Прокіп.

— Козак якийсь, — каже корчмар од шинкваса. — Вже третій день п’є — не просихає!

— Низовець?

— А Господь його зна!

Тут затупотіло надворі біля конов’язі — чутно було, хтось коня припинає. Аж ось гупнуло на ґанку, пошаруділо, клямку шукаючи, та й одчинило двері. Зиркнули міщани, а на порозі хлопчак стоїть.

Був то геть чисто козак, тільки малий іще. Вбраний у свиту й червоні шаровари, на ногах чоботи добрячі. При боці шабля, а за поясом кинджал у срібних піхвах.

— Хліб-сіль, панове! — каже міщанам. І до шинкаря: — Коневі шанька вівса знайдеться?

— Знайдеться, — каже той.

— А на зуб щось кинути буде у сій корчмі?

— Буде, — каже корчмар.

Сів козак на лаві, шаблю відстебнув і поклав коло себе.

— Ну, то давай! — каже.

— А зовуть тебе як? — питає корчмар.

— Михасем.

— А гроші маєш?

— Маю.

— Ану ж бо покажи!

Дістав Михась золотого з кишені і крутонув по столі.

— А що ж тобі давати? — питає корчмар.

— Мед є?

— Є.

— А печене порося?

— Так ти ж не подужаєш усеньке!

— Що не подужаю, — каже Михась, — те з собою заберу! Ти, дядьку, не розбалакуй, а їсти давай. І чимбільше.

Міщани й перезирнулися.

— Звідки ти отсе такий узявся, небоже? — питається кум Прокіп.

— Із Січи, — каже малий козак. — Джура я.

— І сам оце їдеш?

Зиркнув Михась на обох міщан, потім на шинкаря та й каже:

— Не сам, бо зараз ще запорожці над’їдуть. Домовилися ми в сій корчмі зустрітися.

Тут знову завовтузився той пияк на ослоні та й загорлав:

Як один стрілив, долину перестрілив, А другий стрілив, — у серденько вцілив…

І замовк.

— А то не з ваших? — питає кум Гриць.

Михась і не глянув у той бік.

— Ні,— каже.

Як ось і порося принесли на циновій тарілі. Потяг його малий козак до себе, дістав запоясника та й відбатував ніжку. Взяв її обіруч і заходився маламурити, аж за вухами лящало.

— Бачу, ти й справді запорожець… їси, мов за себе кидаєш! — каже кум Прокіп.

— А козак не гордун — що спірве, все в кавдун![50] — каже на те Михась.

Та хильнув меду і ще одну ніжку відпанахав.

— Ех, — каже, уп’явшись у неї зубами, — якби хліб та одежа, то їв би козак лежа!

Тут зареготалися міщани і навіть корчмар усміхнувся під вусами.

— То у вас усі такі на Січі? — питає кум Гриць.

Михась покрутив головою.

— Ні,— каже, — ще й ліпші од мене єсть… Я самий скромний там.

— А що ж воно чувати на тім Запорожжі? — питає кум Прокіп.

— Всякої всячини, — каже Михась, догризаючи ніжку.

— На татар сього року підете?

— Підемо.

— А з ляхами война буде?

— Буде.

— А правда, що волгов появився на Січі, старий, мов світ? — питає корчмар. — І провіщав, що вернеться давня віра й знову Матері Ладі молитимуться в Україні?

1 ... 94 95 96 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"