Читати книгу - "Вірнопідданий"

— Вас взагалі не зрозумієш, — розчаровано сказав він.

— Зате вже вас без найменшого зусилля, — відказав Бук. — Тоді на суді під час вашого довгого монолога мені хотілося намалювати вас.

— З мене досить і вашої промови; це була спроба, на щастя, невдала, викликати недовір’я і зневагу в очах широких кіл громадськості до моєї особи і моєї діяльності.

Дідеріх блискав очима. Бук здивовано помітив це.

— Ви, здається, образилися, А я так хотів сказати вам приємне. — Він похитав головою і всміхнувся задумливо і захоплено. — Чи не випити нам пляшечку шампанського? — спитав він.

Дідеріх висловив сумнів:

— Мені з вами… — Але, подумавши, поступився. — Суд установив, що ваші закиди були спрямовані не проти мене одного, а проти всіх націоналістів. Цим, на мій погляд, питання вичерпане.

— Що ж, тоді вип’ємо гейдсику? — спитав Бук. Він змусив Дідеріха цокнутися. — Ви повинні все ж таки визнати, любий Геслінгу, що так докладно, як я, вами взагалі ще ніхто не займався… Тепер я можу вам сказати: ваша роль на суді цікавила мене більше, ніж моя власна. Я потім розіграв її вдома перед люстром.

— Моя роль? Ви, певно, хочете сказати — мої погляди? Щоправда, для вас типовий представник нашого часу — актор.

— Тоді я мав на увазі… Іншого. Але ви бачите, наскільки я спостережливіший… Якби мені завтра не треба було обороняти пралю, яка начебто вкрала спідні у Вулькових, я, може, грав би Гамлета. За ваше здоров’я!

— За ваше здоров’я. Для цього ви, звичайно, не потребуєте поглядів.

— Боже, у мене теж є погляди. Та чи завжди ті самі?.. Отже, ви радите мені іти на сцену? — спитав Бук.

Дідеріх уже відкрив рота, щоб порадити йому це, але тут підійшла Густа, і Дідеріх почервонів, бо подумав про неї, коли Бук ставив своє питання. Бук мрійно сказав:

— А тим часом моя ковбаса з капустою пригоріла б, а це така смачна страва.

Але Густа, підкравшися ззаду, затулила йому очі й спитала:

— Хто це?

— А от і вона, — Сказав Бук, поляскуючи її по руці.

— Мужчинам тут весело? Може, мені піти? — спитала Густа.

Дідеріх поспішив принести їй стільця, але насправді краще залишився б на самоті з Буком, гарячковий блиск у Густиних очах не віщував нічого доброго. Вона говорила швидше, ніж звичайно.

— По суті, ви чудово підходите один одному, ви тільки дуже церемонитеся!

— Це взаємна повага.

Дідеріх затнувся, потім зробив зауваження, яке вразило його самого:

— Власне кажучи, щоразу, коли я розлучаюся з вашим нареченим, я шалію від злості, але при зустрічі знову радію. — Він випростався. — Якби я не був націоналістом, він зробив би мене ним.

— Зате якби я був ним, — лагідно посміхаючись, сказав Бук, — ви б одбили в мене всяку охоту до цього. Тут уся принада.

Але Густа, мабуть, була заклопотана чимось іншим; вона зблідла і проковтнула слину.

— Я тобі зараз щось розповім, Вольфгангу. Б’юся об заклад, що ти знепритомнієш!

— Пане Розе, будь ласка, чарку геннесі! — крикнув Бук. Поки він мішав коньяк із шампанським, Дідеріх схопив Густу за лікоть і, користуючися з того, що цієї хвилини музика грала особливо гучно, благаюче зашепотів:

— Не робіть дурниць!

Вона зневажливо засміялась.

— Доктор Геслінг боїться. Йому ця історія здається занадто бридкою, а на мою думку, вона тільки кумедна. — І з гучним сміхом: — Що ти скажеш? Говорять, що твій батько з моєю матір’ю… ти розумієш? І тому ми з тобою… ти розумієш?

Бук неквапом похитав головою, потім посміхнувся:

— Хай собі говорять.

Тоді Густа перестала сміятися.

— Що значить — хай собі говорять?

— Ну, якщо нецігчани вірять таким речам, тоді це для них справа звична, а коли так, це не має жодного значення.

— Словами каші не помастиш, — сказала Густа.

Дідеріх визнав за потрібне гарантувати собі безпеку.

— Помилка може статися всюди. Але не можна безкарно нехтувати думкою своїх ближніх.

Густа зауважила:

— Вольфганг гадає, що він занадто добрий для цього світу.

А Дідеріх:

— Ми живемо в суворий час. Хто не борониться, має загинути.

Тут Густа в болісному захопленні вигукнула:

— Доктор Геслінг не такий, як ти! Він захищав мене! Я маю докази, це мені сказала Мета Гарніш, яку я кінець кінцем примусила говорити. Він взагалі єдиний, хто захищав мене. Він на твоєму місці підкупив би тих, котрі насмілюються обмовляти мене!

Дідеріх потвердив це кивком голови. Бук весь час вертів у руках келиха і розглядав своє відображення в ньому. Раптом він поставив його на стіл.

— Хто ж вам сказав, що я охоче не підкупив би кого-небудь, першого, хто попадеться, бо всі вони майже однаково підлі і дурні? — І він підморгнув.

Густа знизала оголеними плечима.

— Так говориться, але вони зовсім не такі дурні, вони знають, чого хочуть… А в дурні якраз шиються розумні, — з викликом закінчила вона, і Дідеріх з іронією кивнув головою.

Тоді Бук глянув на нього очима, в яких зненацька спалахнуло безумство. Він гарячково охопив себе за шию тремтячими руками.

— Але якби мені, — голос його раптом зовсім охрип, — якби мені попався той, хто розпочав усе це, хто поєднує в своїй особі