Читати книгу - "Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко"

Я командир Островів.

Я не встиг до кінця оцінити цю думку, не встиг перейти від страху до насолоди. Крізь помаранчевий сутінок, що застиг над Островами, я швидше відчув, ніж побачив фігурки, що наближалися. Їх було багато — зо два десятки, і я зрозумів, що допомога прийшла не менше, ніж з двох островів. Значить і Рита, і Інга з Олею зуміли вмовити наших колишніх ворогів.

…А потім я спустився вниз, на сніг, знову повз угору, допомагаючи Інзі, і все повторював і повторював: «Ми переможемо, обов'язково… Ми переможемо…»

Руки прибульцеві пов'язували Кріс із Тимуром. Пов'язали жорстоко, вигнувши їх так, що інопланетянин пискнув і прошипів: «У цьому немає потреби…» Я не втручався. Я стояв осторонь та спостерігав. А потім спитав:

— Твої друзі мають зброю?

З руками, загнутими за спину, прибулець втратив будь-яку схожість із людиною. Але голос його не змінювався, залишаючись таким самим механічним і спокійним:

— Зброя є у всіх. Але реактор зруйнований, і заряджання випромінювачів неможливе.

Витримавши паузу, прибулець додав:

— Готовий до бою випромінювач має лише черговий пілот. Але в ньому лише десять зарядів. Ви можете пропустити вперед найменш життєздатних розумних, на знищення яких буде витрачено.

Тимур вдарив інопланетянина по голові. За кошмарною подобою обличчя... Змахнувши руками-крилами, прибулець утримався на ногах і заявив:

— У цьому немає потреби…

— Облиш його, Тім, — коротко наказав я. Глянув на розгублені обличчя хлопчаків із сусідніх островів і спитав:

— Ти знаєш, як було знищено реактор?

- Так. Вибух у камері утилізації відходів. Руйнування першого та другого контуру теплоносіїв. Аварійна зупинка реактора. Припинення синтезу в основному блоці, розпад у допоміжному. Після увімкнення захисту група енергетиків ізольована в секторі позамежної радіації.

Він знову помовчав. І сказав:

— Диверсію продумано з точністю, неможливою для нас. Моє рішення про перехід на бік вас цілком обдумане. Запуск реактора та заряджання зброї в найближчі цикли часу неможливі. Ваші розрубувачі мають автономне харчування. Отже, переможці ви.

Я глянув на меч. Розрубувачі? Ось як ви їх називаєте. Така ж фальшивка, як і все інше, що реагує на думки господаря і перетворюється то на зброю, то на дерево... Що ж, сьогодні ви попрацюєте досхочу.

— Веди, — наказав я прибульцеві. — І пам'ятай, якщо обдуриш — помреш першим. Екскурсовод…

4. ПЕРЕМОЖЦІ БЕЗ ПРАВА ПЕРЕМОГИ

Він не намагався нас обдурити. У його логіці був понять обману і зради, їх цілком замінювало прекрасне вираз: зміна поведінки.

Екскурсовод змінив поведінку. Він перейшов на бік тих, хто сильніший. На бік людей.

Спочатку ми вибралися з павутиння мереживних, гратчастих тунелів, що обплітають купол Полігона. Темні сталеві коридори перейшли до облицьованих пластиком тунелів з неяскравим помаранчевим світлом аварійних ламп.

У круглому залі з блискучою дзеркальною стелею ми натрапили на трьох інопланетян. Вони були без плащів, із металевими предметами на поясах («Зброя. Не заряджена», — пояснив екскурсовод). Крутячись навколо безформних, схожих на набиті гниллю мішки, апаратів, вони торкалися до них тонкими пташиними лапами, які здавались товстими й сильними через шкірясті складки, що колись були крилами.

Спочатку хлопці просто дивилися на них — танець зачаровував, вселяв мимовільну повагу до чужого розуму. Але коли на лапах одного з «танцюристів» блиснули пазурі, Меломан не витримав:

— Вбивці…