Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

Розділ 18

      Одразу після виходу з гіперпростору я увімкнув сканери на максимальній потужності, одночасно запустивши парочку розвідувальних зондів. Минуло близько десяти хвилин, перш ніж почали надходити сигнали від зондів, які засікли енергетичну активність.

       Але, виявилося, це були два боти з відключеною системою розпізнавання. Нескладно було здогадатися, що це були контрабандисти, які передавали вантажі.  Лізти до них я не став, не моя це справа, та й усім відомо, що найближчі системи до населених завжди використовуються контрабандистами та іншими, не самими законослухняними членами суспільства для своїх справ.

       Але ось ніякого човника сенсори засікти не змогли, та й загалом спотворення метрики простору в системі свідчило про те, що за останні годин десять лише три рази відкривали гіперокно. Один раз зробив я, прибуваючи в систему, а два інших рази відкривали боти, це можна було зрозуміти за специфічними спотвореннями метрики простору.

      Зависнувши в обумовленому місці, я став чекати. Усередині я трохи нервував, перша моя зустріч з іносвітянами пройшла не сказати що добре, мене тоді спіймали і підвісили в тюремному блоці, не хотілося б повторення чогось подібного. 

       Раптово моє телекінетичне сприйняття визначило якийсь об'єкт, що стоїть за кілька метрів від мене. Підключившись до систем безпеки корабля, я нічого не побачив у себе за спиною, як і псионічно не було жодних слідів.

        Від усвідомлення цього я весь вкрився дрібними крапельками холодного поту. Хтось непомітно для систем корабля зміг проникнути на борт, та й псионіка не могла його побачити, лише телекінетичне сприйняття бачило якийсь людиноподібний об'єкт. 

        - Знаєте, а це некультурно - вриватися на корабель без запрошення,- вимовив я, намагаючись не показати страху перед невідомими, які проникли на корабель.

        - Гільшак, з тебе літр своєї крові,- почув я чоловічий голос за метр від себе. За мить повітря в тому місці пішло брижами, і переді мною з'явився хлопець у скафандрі невідомої модифікації, він був дуже тонким і більше схожим на комбінезон, але я чомусь розумів, що це скафандр. - Гіль, вимикай невидимість, він тебе вже побачив.

- Сімеоне, ти занадто багато говориш, я вкажу на це у звіті для твого батька. - вимовив інопланетянин, що з'явився з нізвідки, він, на відміну від хлопця, хоч і мав дві руки, дві ноги і голову, але сильно відрізнявся від людей. Я б назвав його прямоходячим ящером. 

        - Ви хто такі? - підвищив я голос, бо зрозумів, що прямої загрози невідомі мені не несуть. Незважаючи на те, що вони візуально з'явилися переді мною ментально, я їх все одно не бачив.  На їхньому місці я відчував порожнечу, лише телекінез відчував їх, але якось нестійко, навіть якби я сильно захотів, то не зміг би впливати на них телекінезом.

          - Ми ж домовилися про зустріч... - промовив якийсь Гільшак.

          - Знаєте, ось так проникати на корабель дуже не гарно, а де ваш корабель, до речі? - запитав я в них.

- У тебе в ангарі стоїть, Сімеоне, повертайся на борт,- наказав Гільшак хлопцеві.

         - Але дядьку. Адже ми щойно прийшли,- спробував клянчити якийсь Сімеон у старшого товариша, я ж зрозумів, що цей Сімеон дуже молодий, судячи з поведінки, йому не більше сімнадцяти-двадцяти років...

- Сімеоне, повертайся, інакше мені доведеться розповісти твоєму батькові про твою самоволку на Карстоні, - загрозливо подивився на хлопця інопланетянин, той одразу знітився, а потім його огорнуло білим світлом, і хлопець зник. - А тепер повернемося до того, заради чого ми прибули, - звернувся він до мене. Наскільки я зрозумів, телепортацію мені показали спеціально, щоб показати можливість втечі в будь-який момент, та й загалом указати на технологічну перевагу.

         - Ви не втрачали рірта? - запитав я прямо в нього.

        - Я? Ні. Усі рірти, що перебувають у моєму підпорядкуванні, на місці. - відповів Гільшак,- Але ось повідомлення про зникнення дитини під час шкільної екскурсії нам надходили, пошуки, проведені по гарячих слідах, нікуди не привели, малолітній ідіот вирвав із тіла квантовий передавач. 

        - Він розповідав про це, - згідно кивнув я йому, - Його мені доставили мисливці за головами з "Пекельних гончих". Знайшли його, коли він занапастив екосистему цілої планети, намагаючись виростити щось звичне для нього. 

        - Гадаю, варто йому вирушити на повторний курс із ксенобіології, - важко видихнувши, вимовив Гільшак, він явно стримався, щоб не сказати, що думає про цього ідіота. - Його батьки вважають, що не варто поспішати з поверненням. - почав говорити він,- Ми вивчили місце його проживання, простежили за тобою, вивчили твоє життя аж до народження. Також з'ясували про переродження і вивчили доступну інформацію щодо минулого життя.  Усе це говорить, що нічого серйозного йому на Родреноні не загрожує. 

        - Це не зовсім так,- відповів я,- "Пекельні гончаки" під час останньої нашої зустрічі прямо сказали, що він їхнє майно, і поки що вони дозволяють йому жити зі мною, і що вони в будь-який момент можуть його забрати - Це припустимо для його виховання, - відповів Гільшак, - Сам я таке не схвалюю, але суспільство ріртів вельми специфічне. Його батьки, після того як з'ясували, що він живий, вирішили дати урок відповідальності за свої вчинки. 

        - Заради цього не варто було прилітати особисто, можна було просто повідомлення надіслати,- вимовив я, намагаючись намацати ментальну сферу інопланетянина, але поки що всі мої спроби були невдалими. 

          - Ти маєш рацію, основна мета нашого прильоту - це оцінити тебе особисто, - відповів Гільшак, дивлячись на мене з цікавістю.

           - І як я вам? І для чого оцінити?" - запитав я в іномирянина, починаючи здогадуватися про справжню мету їхнього візиту.

- Ти й сам уже здогадався, якби ти не влаштовував нас, то Рірррр би вже був на нашому борту, а ти б навіть не здогадався про те, куди він зник. - відповів Гільшак. - Не зовсім ідеально підходиш, але набагато кращий за інші кандидатури.