Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

- Ой, заткнись, - простогнала втомлено вона, і я зрозуміла, що Лія програла.

Я знову кинула у неї подушку, а вона у мене, але сильніше. Тільки я знову хотіла зробити ривок, і замахнулася – у кімнату зайшли хлопці. Я випрямилася, заховавши подушку за спиною.

- А що тут відбувається? - запитав Дейв, здивовано спостерігаючи за нами.

Біля нього стояв Адам.

О, Боже, невже він все розповів?

Ми з Лією переглянулися і я, кинувши подушку на ліжко, перша з нас мовила:

- Навіть привіт не скажеш? - сумно запитала я.

Дейв закотив очі, але все-таки підійшов ближче, ніжно промовляючи:

- Привіт, мила, - хлопець поцілував мене у щоку. – Тепер я можу запитати, що тут відбувається, і відбувалось до нашого приходу?

- Зараз ти стоїш біля мене, а відбувалося...

- Відбувалося те, що ми прибирали будинок до вашого приходу, - доповнила Лія.

- Абсолютно точно, - підтримала я.

У цей момент Дейв подивився на Адама, який стояв позаду, підозріло дивлячись на мене. Потім знову повернувся до мене:

- О’кей, вважай, що я повірив. У нас є пропозиція.

Я перепитала:

- Цікаво яка?

Лія також підійшла ближче до нас, щоби вислухати хлопців. Адам промовив:

- У нас з Дейвом виникла чудова ідея піти у парк розвіятись. Чесно кажучи, я хотів у клуб, але Дейв був проти. Дорогою він розповів мені історію про те, чим закінчилась ваша остання вечірка.

Ми з Лією переглянулись, і я "прокрутила" у голові той випадок: Райан побився з Майклом, Лія напилася, а я втратила свідомість. Жах!

Ми не довго думали над пропозицією, і погодилися.

- Ось і чудово. Ідіть одягатися. Візьміть до уваги, що на вулиці собачий холод, ще й сніг почав падати, - доповнив Адам.

Після цього Лія чемно вийшла з кімнати, а хлопці досі стояли. Я вирішила їм нагадати:

- Може ви також вийдете? Мені потрібно переодягнутися.

Адам, закотивши очі, зразу вийшов, але Дейв навіть і не подумав виходити.

- Тобі треба особисте запрошення, щоби ти вийшов? - здивовано сказала я.

- А я там чогось ще не бачив? – запитав сміючись хлопець, сівши на диван.

Марно зараз його про таке просити. Я байдуже закотила очі та почала роздягатися, вибираючи теплий одяг. Дістала свій білий теплий светр і сині штани з шафи. У той момент, поки я одягала штани, Дейв неочікувано запитав:

- Ти нічого нового не хочеш мені розповісти?

Я завмерла на секунду, але потім потягнулася за светром, одягаючи його поверх майки.

- Нового? Про що ти? - відповіла я так, ніби й справді не знаю про що він говорить.

Чорт, отже Адам все-таки розповів йому…

- Чому ти так поводилася з Лією?

- Я не знаю… Ми посварилися з нею, і на мене щось найшло. Я зірвалася, – промовила байдуже я, малюючи губи помадою. – Але ми швидко помирилися, сам бачив.

- Точно все в порядку? Нічого не трапилось? - запитав турботливо хлопець, підійшовши до мене впритул, а я розгублено підняла на нього очі.

АНІ, СКАЖИ ЙОМУ ПРАВДУ!

- Все чудово, не переживай, - я відчула укол провини, кажучи йому неправду, але в той момент я не могла зробити інакше.

Чорт… Колись я могла подумати про те, що я не заслужила на такого нікчему, як він, але зараз… Це він не заслужив на таку проблему, як я.

Дейв на відміну від мене завжди був чесним зі мною.

Хлопець полегшено зітхнув і нагнувся, щоби поцілувати мене.

- Ну що, поїхали? - сказала я, відповівши на поцілунок, і після нього стерши сліди моєї помади з його губ.

- Так, ходімо, - взявши мене за руку, Дейв повів мене у коридор.

Там на нас уже чекали Лія та Адам, які говорили про щось між собою. Не вважаю Адама гідним кандидатом для Лії, бо від нього не пахне серйозністю, але якщо порівнювати з Майклом… То я думаю, що вони були б непоганою парою. Все-таки щось відбувається зараз між ними, це дуже помітно. Принаймні для мене.

- Ну що, ви вже готові? - запитав Дейв у друзів.

- Напевно так. - відповіла Лія, а Адам кивнув.

- Ну то поїхали, поки не стемніло.

Ми всі разом вийшли з будинку і, сівши у машину, поїхали в парк. Надворі було дійсно холодно і падав сніг, але, на щастя, думаю це не надовго. Така погода у нас лише буквально місяць. Всі решту днів або дощ, або сонце.

Доїхали ми до парку дуже швидко. Людей немає зовсім... Та звісно ж. Всі сидять вдома під теплим пледом з чаєм, лише ми любимо погуляти на холоді. Ми розмовляли на всі теми, які тільки можна було й не помітили, як пройшли коло повз озера. Потім ми з Лією відправили хлопців за кавою, і як тільки ми залишилися самі, я сказала: