Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Глава  22

Запис у журналі спостережень: день 226

Ну, що можу сказати? Вчорашній ритуал явно пройшов не за планом, але свою мету він виконав. Мене досі ніхто не впіймав, і це незважаючи на минулу добу.

У те, що два армійські маги не впораються з магом работоргівців, я не вірив. Попри те, що вони поступалися йому в силі, вони вміли працювати в команді, а значить, могли впоратися зі значно сильнішим противником. А значить, вважатиму за умовчанням, що саме вони і перемогли у вчорашньому бою. Але навіть через добу так мене і не знайшли. Варіант лише один: ритуал спрацював як слід. Ось тільки через зрив процесу обряду з'явилися побічні ефекти. Перше - це зорові галюцинації. Я почав періодично над камінням бачити якісь хмарки. Спочатку подумав на якийсь магічний ефект або «Магічний зір», що посилився, але ніяк інакше ці хмарки я відчути не міг — лише зір. Другий побічний ефект полягав у стрибках контролю над маною. То в один момент я міг контролювати ману ідеально, чи не на рівні Марло чи Лорани, то в інший момент міг робити лише викиди мани. Але поступово проміжок часу між цими гойдалками контролю збільшувався і з-поміж них контроль залишався такий, як зазвичай.

Зараз я знаходився на острові за три кілометри від узбережжя. Наскільки знаю, поточна вода збиває більшу частину пошукових заклинань, і що більше цієї води, то сильніше. Ну і де як не в морі найбільше води. Ось тільки збиває вода лише найпростіші пошукові заклинання, а той самий астральний шукач працює без проблем. Саме тому одразу після прибуття на цей острів вчора я провів ритуал відсікання, причому не лише з рунами нітірі, а й з нашими. Це має відсікти від мене втрачені частинки тіла з гарантією.

Залишати острів в найближчі пару днів я не планував, тому що необхідно перезарядити артефакти і тільки після цього вирушити в дорогу. Найбільше мене турбувало те, що незважаючи на наявність у мене лікувальних артефактів, я не міг себе лікувати. Ці артефакти спочатку були на продаж і розраховані саме на звичайних нітірі, а не на такого мутанта, як я. Тож підставлятися нерозумно. Ще хотілося мені зрозуміти, чому щити не змогли захистити мене від наскрізної рани грудей? Адже я бачив щит, що спалахнув, але він лише трохи сповільнив політ болта в мої груди. Чи не повториться це знову? На жаль, мало що розумів у магії. Я і магом нормальним став всього пару місяців тому. Ну гаразд, не кілька місяців, а місяці чотири-п'ять тому. Зараз я знав лише кілька сотень рун, і то у винятково прикладному варіанті для створення артефактів. З прямої магії знав лише прямий контроль над землею, телекінез у двох варіантах та магічний «Світляк», у якого я міг змінювати кольори. Тож не з моїми знаннями розбиратися з артефактами щита.

Оскільки сьогодні я нікуди не поспішав, вирішив витратити день на тренування бойового телекінезу разом із прямим контролем землі. Моє зіткнення з п'ятіркою ворогів наочно показало, що навіть такий простий і слабкий прийом може бути небезпечним та ефективним.

Так як їжа у мене закінчилася ще пару днів тому, добути собі їжу я вирішив саме за допомогою магії. Добре, що мій невеликий безлюдний острів через близькість до берега облюбували місцеві морські птахи. Вони в центрі острова, всього за сотню метрів від берега, влаштували гніздування. У сусідстві з птахами крім плюс доступу до їжі, яка про те, що вона їжа, ще не знає, були і мінуси. По-перше, це постійний гул у вухах від багатоголосся кількох сотень птахів, який чутно у будь-якій точці острова. По-друге, це постійне побоювання потрапити під бомбардування від птахів, що пролітають над тобою, та й вступити в скинуті ними в польоті міни теж дуже високі шанси. Але повна безнітірність острова нівелювала ці недоліки.

Вдалині, за кілометри п'ять від острова, можна розглянути місто, розташоване на березі моря. Місто невелике, і воно явно жило за рахунок риболовлі. За сьогоднішній ранок я бачив не менше п'яти десятків невеликих корабликів, які відходили на кілька кілометрів від міста та розставляли сіті. Незважаючи на близькість міста, сюди ніхто з нітірі не запливав. Думаю, не помилюся, якщо основна причина цього якраз у мешканцях острова. Птахи ну просто нереально гучні та неприємні. А ще вони нахабні. Поки я заповнював щоденник, одна з них, вважаючи, що я її не бачу, спробувала вкрасти у мене мій алюмінієвий складний кухоль. Цього я  допускати не став і спробував за допомогою контролю піску навколо себе, який вже просякнутий моєю маною, схопити нахабницю за лапи. Мені це навіть удалося. Ось тільки птах ривком стрибнув і вирвався з піщаного полону. Без телекінезу мені поки що не вистачало міцності моїх пісочних створінь.

Думаю, треба закінчувати писати і настав час вирушати на тренування-полювання.

UPD: Полювання вдалося гарне. Все ж я зміг убити трьох птахів, по кілька кілограмів кожен. Крім цього, мені вдалося витягнути з гнізд, розташованих на землі, десяток яєць. Щоправда, половину я випадково розчавив при цьому. Це багато для одного разу, але на кілька днів буде якраз.

Випивши п'ятірку яєць насамперед, я приступив до готування. Спочатку треба обскубти птахів, потім випатрати. Потрухи вирішив не викидати і використовувати як підгодовування для риби. На острові була невелика затока, всього десяток метрів углиб і кілька метрів завширшки. У нього впадало єдине джерело прісної води, що тече з невеликої височини в центрі озера. Ось на дно затоки я і викинув тельбуха, приваливши камінчиками, щоб їх не віднесло під час відливу. Це також виявилося непоганим тренуванням з контролю телекінезу, адже розміщував я все за допомогою телекінезу. І тут, маю похвалитися, міг підняти в повітря близько півтора кілограма, якщо це один предмет, і тримати, доки не закінчиться мана, а це навіть із моїм слабким джерелом близько десяти хвилин. А ось камінчик вагою грамів у десять я міг тримати вже нескінченно, тому що витрата мани на його підтримку в повітрі приблизно дорівнює регенерованій моїм джерелом, що я і робив зараз, підтримуючи його постійно в повітрі як тренування і обертаючи навколо себе немов супутник на орбіті планети. У разі чого цей камінчик міг стати зброєю в секунду.