Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

1 859
0
08.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітер у моїх руках" автора Христина Лі Герман. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 103
Перейти на сторінку:

    — Нічого. Народне прислів'я. Люблю свою мову.

    — Ясно, — дівчина кивнула, але все одно оглянула допитливим поглядом. — Мені пора, але я прошу тебе. Знайди Лео зараз же. Я хвилююся.

    Можна подумати, я не хвилювалася. Спіймавши себе на тому, що коліна трясуться, проводила Кімберлі поглядом і глянула на годинник. Пройшло сорок хвилин. Чи могло цього часу виявитися досить для їх розмови? І чи став Лео взагалі з нею говорити?

    Закусивши губи, я зібрала зі столу і вирішила, що потрібно хоч би зайти в гуртожиток інтернів. Раптом він там, і я йому потрібна. Рішення не втручатися, могло виявитися неправильним. Хто знає, що Емілія йому наговорила? Він же злий на неї не через зраду, а через матір. Це зовсім інше.

    Упевнено крокуючи у бік гуртожитку інтернів, чекала, що навіть раптова поява моєї персони нікого не збентежить. Я на роботі. Проте двері виявилися, за законом жанру, прочинені, а з приміщення доносився мелодійний жіночий голос. Емілія напирала, а Леонард мовчав. Підглядати я побоялася, а тому завмерла біля стіни. З французької я не знала ні слова, тому і хмурилася. Проте почувши ім'я Розмарі, здивовано підвела брови. Виходило, пані нічого про мене не чула? Адже продовжуючи повторювати ім'я Роуз, її тон набув ще експресивніших фарб.

    Одне турбувало більше усього іншого — мовчання Леонарда. Не витримавши, я вже наважилася увійти, проте мало не врізалася в новоспечену мадам Гальяно. Оглянувши бездоганно доглянутий писок кралі, виникало питання: "Скільки ж нахабства у цій істоті"?

    Нахабства, егоїзму і нарцисизму.

    Чомусь подумалося, що дружина Євгена ні чим не краще.

    Піднявши погляд, оглянула Леонарда і знову повернулася очима до мадам. Вона так і продовжувала стояти навпроти і чекати, коли я її пропущу.

    Не на ту напала!

    Дійшовши висновку, що Емілія точно не в курсі нашого з Лео лямура, я сухо вимовила:

    — Ви пацієнт? Що ви робите в службовому приміщенні?

    — Х-хто? Я? Леонарде! — вона с жахом розширила очі. — Хто ця хамка?!

    — Відійдіть з дороги і покиньте приміщення, міс! Тут госпіталь, а не будинок побачень! — повторюючи, в точності, тон Крістіана, я посунула мадам і увійшла всередину.

    — Та як ви смієте? — Емілія продовжувала вищати, проте ніхто на неї не звертав уваги.

    Як тільки за французькою вішалкою закрилися двері, я поставила перше питання:

    — Вона знає про мене? — спитала і відкрила шафку.

    — Ні, — прозвучала коротка відповідь за спиною.

    Леонард продовжував стояти біля вікна і відсторонено дивитися на небокрай.

    — Чудово, це те, що треба. Готуйся до вечері, — я зняла формену сорочку і здула чубок з лоба.

    — Ні! Цього не буде!

    Ще б пак! Можна подумати, я горіла бажанням зустрічатися з його батьком і цією хвойдою. Проте відчувала — йому це необхідно. Я потрібна йому. Тому прямо зараз переді мною постало головне питання: я кохаю цього чоловіка, або мені потрібний просто секс з ним?

    Відповідь прийшла відразу. Тому, закінчивши переодягатися, я обернулася і підійшла до Лео. Встала за спиною і обійняла. Як тільки мої руки зімкнулися на животі Лео, він здригнувся і тихо вимовив:

    — Я не можу просити тебе пройти через таке приниження заради мене і моєї сім'ї. Це низько, мон шері. Ти не лялька, яку я повинен використати, як козир в подібній брудній грі батька.

    — Ні, не лялька. Але я... — затнувшись, відчула, як клубок підібрався до горла. Настав момент визнати очевидне. — Я кохаю тебе, і я тобі довіряю. Тому, якщо я потрібна, то говорити тут нічого. Ми йдемо на вечерю.

    — Катерино... — він спробував заперечити, але обернувшись в кільці моїх рук, завмер.

    — Довірся тепер ти, — шепочучи, я підвелася і ніжно поцілувала Лео.

    Блискавично, бажання, як струм, пробігло між нами, немов іскра. Дихання перетворилося на щось абсолютно первісне і жадібне. Проте, він погодився. Я бачила це в погляді Лео, в тому, як дбайливо, і з якою пристрастю він відповів на поцілунок.

1 ... 94 95 96 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"