Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Поснідавши, викликаю таксі, хоча чоловік наполягав на машині з водієм зі своєї компанії, але я відмовилася. Досить мені татового водія. Поки їду, набираю Марію, переконуюсь, що тато вдома і попереджаю Давида.

Потім телефоную Ніці. Вислуховую довгу лекцію про те, яка я невдячна подруга з усмішкою, і обіцяю з нею пообідати на вихідних, які почнуться вже завтра.

Тим часом добираємось до місця призначення, і, розплатившись, виходжу з автомобіля.

Сьогодні Христина поводиться більш привітно, навіть пропонує мені випити чаю. І я погоджуюсь за умови, що вона сходить зі мною пообідати в ресторан.

Дівчина  з радістю приймає пропозицію. Видно, що бурда тітки їй набридла після паризьких делікатесів. І поки вона збирається, я пишу повідомлення Давидові. 

Здається, він також вмовив тата, і поки що все йде за планом.

— Давидові пишеш? — неочікувано у кімнаті з'являється Христина.

— Так, він на роботі. Цікавиться, як у мене справи, — і чоловік справді питає як я.

— Він не був таким зі мною.

— Яким?

— Усміхненим, щирим. Щасливим.

— Зате ти робиш щасливим іншого чоловіка.

— Давай не будемо псувати собі настрій, — одразу закриває тему вона.

— Гаразд, як скажеш.

Христина закінчує макіяж, а я викликаю таксі. Називаю адресу ресторану.

Поки їдемо, дівчина не замовкає.

Виявляється, вона об'їздила майже пів світу. Щоправда, коштом своїх чоловіків, але яке я маю право її судити. Тим паче це в минулому.

— Ми їдемо у “FLINT”? — роздивляється дорогу дівчина, навіть підбирається на сидінні.

— Так. Ти була в ресторані Давида?

— Я там була, коли керував Артем. Тоді ресторан був більше схожим на клуб з безперервними вечірками та морем алкоголю. І ще дечого забороненого. Але це було давно, — сумно опускає голову Христина.

— Тепер там дуже гарний і дорогий заклад.

— Давид завжди вмів правильно розподілити гроші. Це в нього наче у крові. Я чула, що після смерті Артема він взяв ресторан під свій контроль, і вже тоді стало зрозуміло, що в цього місця є майбутнє.

За розмовами ми доїжджаємо до закладу. Таксі зупиняється перед входом.

Озираюсь на стоянку. Порожньо. Отже, все готово. Підходимо до дверей, як нам назустріч виходить Давид.

— Дівчата, привіт, — усміхається чоловік, ніжно обіймає мене за талію і залишає поцілунок на щоці.

— Привіт, — вимовляю майже пошепки та ніяковію.

— Привіт, — усміхається Христина.

— Проходь, будь ласка. Ти ж знаєш, де що знаходиться. А нам потрібно декілька хвилин, — хитро вимовляє Давид, торкаючись губами моєї скроні.

— Зрозуміла, — підморгує дівчина і проходить всередину.

Підіймаю очі на чоловіка — і мої губи потрапляють у палкий поцілунок.

Руки Давида стискаються навколо моєї талії. 

Підіймаюся навшпиньки та обвиваю руками його шию.

Мозок відмовляється думати, і забуваю про все на світі.

— Я скучив за тобою, — шепоче мені в губи чоловік.

— Ми не бачилися щонайбільше дві години, — усміхаюсь, все ще тримаючи в обіймах коханого.

— Це дуже довго, — його губи розтягуються в усмішці.

— І ми поїдемо надолужувати те, що пропустили.

Давид віддаляється, замикає двері ресторану на ключ. Бере мене за руку і веде до припаркованого поруч автомобіля.

— Думаєш, вони не рознесуть тобі ресторан? — питаю, трохи стурбовано.

Зараз моя ідея замкнути Христину з татом у приміщенні самих не здається вже такою чудовою. Знаючи характер батька, мене накриває тривога.

— Не переживай, ми повернемося через кілька годин. А зараз… — чоловік притискає мене до себе і нахиляється, занурюючись у мою шию.

— Вимкни телефон, — промовляє пошепки Давид.

З усмішкою виконую прохання, і ми залишаємо стоянку ресторану...